Подаруй мені маки
Та сині волошки,
Білосніжні ромашки,
Полив‘яний горщик,
У якому всю зиму,
Весну, аж до літа
Від біди берегтиму
улюблені квіти…
Намалюй літнє небо
На віконному склі,
Бо раніше, ніж треба,
Захолонули дні…
*Відродження душі* і перший вірш з цього циклу, мов той букет, що ви намалювали, люблю ці квіти , для мене це уособлення України, мами, у якої завжди на робочому столі стояв букетик, дитинства, відродження душі
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Був довгий період, коли я могла у віршах жалітися на життя, але я мовчала, і тільки коли зрозуміла, що я звільнилася від переживань, і що на дущі знову прояснилося, цей вірш вранці народвся сам собою, слова просто в голові зазвучали...
Це не бравада, а дійсно відродження. Не так давно я думала, що вже ніколи нічого писати не буду... Але, як бачите, не змогла...
Подаруй мені квіти,
Щоб волошки небесні,
І ромашковоцвіти
У букеті чудеснім ...
...
беру букетик літа до своєï скарбнички!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знову хочу, щоб ці слово-квіти
нам обом нагадали про літо!
Нахай зникнуть назавжди
наші сумніви та страждання,
як раніше, розквітнуть в рядочках
милозвучні слова про кохання
Чудовенно!!! По-новому. І мелодійно!
Ніжна фіраночка відмежовує тепло і холод, а спрагла краси душа горне квіти.
Я тобі подарую (експромтик) чорнобривців закоханий легіт,
і нестримність крилатих, стійких хризантем,
Подарую ще сальвії в зорях жовтневих,
І розписану айстрами грядку під моїм вікном.
Цей осінній букет, причепурений золотом листя
І калинові грона, вони нині до серця так близько
Лиш би холод всміхнув наші стишені очі,
Лиш би Оля писала такі вірші розкішно-глибокі.
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хто б мені подарував такий чудовий квітко-ряд слів, як не ти, Оксаночко,
бо для нас усіх, не тільки на сайті, а й у реальному житті, ти сонцедайний СВІТАНОЧОК!
Дякую тобі щиро за твої слова сердечні,
Сьогодні вони, як ніколи, такі доречні!