М.А.
коли чашу свою
я до решти доп`ю
і об стіл мармуро́вий
її розіб`ю –
свою чашу…
зна-ю –
ще остання-одна,
по ту сторону сна,
зустріч відбудеться наша
…були коханцями,
розсталися не обвінчані…
кажуть –
не удостоїмось раю,
а я знаю:
десь, на ми́сичку,
на забутому ви́ступі,
на тоненькому вістрі-кінчику –
як на відве́деному мізи́нчику
небесної тве́рді –
збоку і скраю,
зустріч наша на нас чекає…
мить настане –
і вийдемо
із окремих світі́в,
як із чужих хаті́в,
як наче із двох туманів…
і очима карими
у карі очі глянем –
і видно до решти стане,
які ми
щиро і навзає́мно кохані…
…де немає умовностей і личин –
для розлуки причин нема
після довгої, як зима, розлуки
поєднаємо крила-руки
…золотистим житнім покосом
спільним
ляжуть за нами сліди
вільні
і довірливо босі –
веселі й узгоджені наші сліди
назавжди
...очі у нас у обох карі –
заживемо собі у парі
на ві́стрячку,
скраю,
на само́му мізи́нчику раю –
десь, серед лісу соснового,
на галявині, на лужку –
як на дрібні́й зеленій шмати́нці,
поруч смарагдового озе́рця –
житлоплощею на два закоханих се́рця
у загубленій білій хати́нці
будемо вічно жити ми –
янголами-анахоре́тами*…
..будуть дощі
мак молотити над нашим дахом,
білочка буде
горіхи ховати між сухими тра́вами на горі́,
журавель-лелека
над криницею у дворі живим пта́хом
буде по́вагом походжати і про своє туркота́ти,
а сосни пахучими ла́пами
будуть осо́кам коси чеса́ти
і запліта́ти…
елегантний біло-рудий собака
і золотаво-рудий обіч із чорним-чорним - коти
будуть у розкошах жити,
бузки́ і вишні будуть цвісти,
сяяти і майорі́ти
різні квіти…
вужі, метелики, їжаки,
синички і ластівки́ –
хто молочко із тарі́лочки
пити,
а хто насіння із наших долонь лу́за-ти…
я і ти – ми
будемо вільними
і двоєди́ними…
я і ти… у любові-співтворчості-простоті…
на тоненькому ві́стрячку,
на мізи́нчику вічнос-ті…
обтру́ситься попелом су́єтне і земне
і́стинне
не мине
23.09.2013
*анахорет – пустельник, відлюдник
Ви Валю щось таке написали...............я думаю, я щось таке хотів написати, та вже не треба, Ви мене випередили..........зміст_суперовий. ***дуже сподобалось. Але я не про те, я думаю що Ваша поезія вже давно вийшла за межі поезії, щось зовсім нове, я не дуже розбираюсь у стилях і течіях, але Ваш стиль мені нагадує якийсь фантастичний напівсон напівмарево, прочитання Вашого вірша, не потребує знань віршотворення, знань грамматики, орфографії, це тут ні до чого, потрібне щось зовсім друге, ??????? просто перемикаєш приймач на Вашу хвилю, і все... ти вже там, напівсон напівмарево, я люблю сюди заходити, це неповторно, вірш не потребує перечитування, він як відпечаток руки, неповторний, і прекрасний....*** нічого лишнього, люблю це!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
любий мій Друже, і наразі, думаю, - єдиний мій Друже,наші взаємини - поки що ближчої духовно людини (окрім винесено у епіграф М.А.), чим Ви до мене (хотілось би сподіватися, що це відчуття взаємне, але то не обов"язково)- не маю... дивно? ні... мабуть... Ви не вперше кажете речі, які вражають мене неможливою природністю сприйняття моїх "винятковостей" і дивацтв іншою людиною, при тому - позитивного сприйняття, БЕЗ РОЗДРАТУВАННЯ І ВІДТОРГНЕННЯ... без заперечень, або, що так само неприйнятно - спроб привласнити, чи виправити... чесно кажучи, мала собі таку думку - активізувати "кнопочку", яка видалила б профайл і не стало б і сліду... це не якась там образа чи гарячковість - це вже розуміння, що у інет-просторі - те саме, що і в соціумі - емоції, амбіції, претензії, конкуренція, взаємопоборювання і злостиве роздратування до тих, котрі "корчать із себе філософів і світлопоклонників"... і тут вимагають лицемірства -нічого дивного, здавалось би - люди - скрізь люди, але, я думала, що тут усе таки шанується свобода особистості, її право бути собою - місця ж без меж! але - ні, тому я збиралася піти "додому"...))) не знайшовши, на що сподівалася - але - Ви!.. про Вас на цьому досить...)))
хочу сказати, щоб Ви не відмовлялися від того, що хотіли написати, але я випередила Вас - напишіть! і побачите, яким воно буде ВАШИМ... я написала своє... двоє людей, якщо навіть роблять одне і те ж саме - то це вже НЕ ОДНЕ І ТЕ Ж САМЕ... напишіть, навіть цікаво подивитися, як ми прозвучимо, може і в унісон, але кожен і власній тональності... бо кривляти чи "ремейкувати" Ви не станете, бо не вмієте "списувати" впринципі- це видно по кожній Вашій роботі...
про напівсон-напівмарення - точно... коли вірш іде - "приймач" перемикається сам собою, бо якшо цього не відбувається - нічого я не бачу, НЕ ЧУЮ І НЕ ПИШУ...тому, Ви дивовижним чином умієте переходити на ту, "мою" хвилю... дякую Вам... і не сподівалася знайти такого доброзичливого розуміння, більше того - співтворчості...
Мріями живемо в раї...безтілесні, ідеальні...чому ж тут, на землі, так важко потрапити на той острів Мізинчик Раю???Риторичне запитання...Дякую Вам, пані Валю, за чудову подорож
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
чому ж риторичне - це запитання має чітку і однозначну відповідь... але я тільки процитую рядок вірша - "...де немає умовностей і личин – для розлуки причин нема" - у нас тут - самі лиш умовності і личини... а хто не лукавить - того ненавидять... зарозумілим називають - та яких тільки епітетів до таких не вживається...
от і починаєш мріяти про смерть...)))
дякую Вам, люба пані zazemlena... завжди Вам радію...)))
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..а я думаю - чого б то пташечка у шибку нам постукала - а то був знак - що Ви, пані Вразлива, до нас на гостину заходили... ми з М.А - завжди раді Вам - заходьте почасти...)))
у Господа осель багато...
така ніжність і щирість,
…де немає умовностей і личин – для розлуки причин нема - там їх правда немає, просто люди іноді все опоганюють, але це їх правда, а можна жити правдою Божою
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
там живуть виключно правдою Божою, тому личин нема... лицеміри живуть у іншому місці - у такому, де можуть лицемірити між собою скільки їм заманеться... )))
дякую, пані @NN@...найменшим, але у царство небесне...")))