..І не дано - ні сповіді, ні слова.
І не збагну, чому швидкий цей біг,
чому шляхи ведуть крізь небеса медові
у вересень розлук крізь серця спів.
Гіркі світанки, кава до сніданку
і поглядів колючі реп'яхи,
таке життя - розбурхане, розп'яте,
бо в кожного із нас свої гріхи.
Бо кожен день і кожна мить збігає,
немов крізь пальці сиплеться пісок
і той лише життя розпочинає
кому відомо свій останній срок.
Неправда, скажете, бо кожен все ж існує..
Існує так, - але не живе ніяк, -
бо повз красу усе ж не бачить чуда
й ховає душу без вагань однак.
І не дано - ні ласки, ні пробачень.
І не збагнути як прийняти слід.
Лише життя без жартів, звинувачень -
проходить тут, у цю нестримну мить..
Здається ти ловити час умієш,
підкорювати волю і світи,
але це сниться лише сном мінливим
це все неправда, - не спіши втекти..
І не дано - ні сповіді, ні слова.
І не збагну, чому швидкий цей біг,
чому так гірко, гірко й невідомо
все те, що доля творить у житті..
