Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: "За туманом нічого не видно". - ВІРШ


Валентина Ланевич: "За туманом нічого не видно". - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 35
Персональный ЧАТ Di Agonal
Персональный ЧАТ Genyk
Персональный ЧАТ MaRiK29
Персональный ЧАТ Magenta
Персональный ЧАТ NzR
Персональный ЧАТ Olechka
Персональный ЧАТ Ullad1
Персональный ЧАТ ViraBila
Персональный ЧАТ YarSlav 2018
Персональный ЧАТ Ірина Кохан
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Анна Мелорі
Персональный ЧАТ Вадим Верц
Персональный ЧАТ Валентина Малая
Персональный ЧАТ Володимир Кепич
Персональный ЧАТ ГАЛИНА КОРИЗМА
Персональный ЧАТ Дмитро Кiбич
Персональный ЧАТ Дружня рука
Персональный ЧАТ Евгений ВЕРМУТ
Персональный ЧАТ Жанна Білавич
Персональный ЧАТ Зоя Енеївна
Персональный ЧАТ Кадет
Персональный ЧАТ Квітка))
Персональный ЧАТ Ки Ба 1
Персональный ЧАТ Ніна Незламна
Персональный ЧАТ Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
Персональный ЧАТ Оксана Батицька
Персональный ЧАТ Потусторонний
Персональный ЧАТ Світлая (Світлана Пирогова)
Персональный ЧАТ ТАИСИЯ
Персональный ЧАТ Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)
Персональный ЧАТ Тера Нова
Персональный ЧАТ Тетяна Горобець (MERSEDES)
Персональный ЧАТ Чайківчанка
Персональный ЧАТ Якийсь чувак

Пошук


Перевірка розміру




"За туманом нічого не видно".

Літо стояло у самому своєму розпалі. Колосились хліба, заквітчані червоними маками, синіми, як бездонне море, волошками та білими ромашками. У небі заливисто виспівував жайворонок, а горобчик, заховавшись за вишневі соковиті намистинки черешень, пробував і собі взяти високі ноти та тільки чирикнув і замовк присоромлено. По дорозі, що бігла поміж житами, гнав пастух худобу і пилюка, збита копитами, стелилась на стебла жита, від чого ті ставали рудувато-попелястими. А над усим цим, ген, на горизонті, купаючись у білястих хмарках з відблисками оріолу, висів розжарений, оранжевий диск сонця. Клуб куряви одним ріжком дістався дороги по якій, з кульком у руці, швидко йшла Надія. Вільною рукою вона відмахнулась від пилу і повернула до хати, що стояла неподалік. Там проживала її подруга Люба. Скрипнули вхідні двері і Надині ніздрі вловили запах смаженої на салі яєшні. - Купила, - без зайвих слів, ще в порозі, спитала господиня і на столі миттю з’явились пусті стограмівки, - наливай. Закушували мовчки. Тільки чутно було, як хрустять на зубах запечені скоринки хліба. Та після другої випитої склянки Люба урвала мовчанку, що вже починала гнітити їх обох. -Ну, от скажи, кого від покарав, що довів собі, мені, дітям? Що? Сам пішов з життя, а нас полишив одних. Що, не можна було б ту сварку вирішити якось по-іншому? Не змогла я дивитись на березу, з якої його зняли, зрізала та однаково не полегшало на душі. А тепер ото він, мій колишній коханок, не дозволив своєму синові одружитись на моїй донці, каже, що буде гулящою, як і її мати. Так, гуляла, шукала чоловічого тепла, бо ще живий тоді чоловік не зумів його дати, молодою була, от і шукала. По Любиному обличчі потекли сльози, змиваючи залишки пилюки та відкриваючи тонкі, миловидні, хоч і позначені часом, риси обличчя. Надя обійняла її за плечі, знову наповнила пусті склянки: Давай, пий, не вернеш уже з того світу..., - і одним духом перехилила чаркину. - А мій Антін, пам’ятаєш? Мені ж тоді лишень сімнадцять було, десятий клас закінчувала. Він же знав, що я йому за іграшку, знав, бо дома чекала дружина з сином, а мені говорив, що він нежонатий. Як я могла перевірити сказані слова, коли він у відрядженні був, а я закохалась у нього... Правда, приїзджав, майже тридцять років потому, на сина свого глянути, що виріс і став його копією в молодості та слів вибачення син так і не дочекався, поїхав геть. Чого приїзджав, що хотів знати для себе, полишив загадкою. А мій другий, бувший законний чоловік? Усе у коханні зізнавався, а за плугом у полі я йшла, я... Надія стукала себе у груди не по-жіночому важким кулаком, а в очах стояли іскри гніву, змішані з жалем до себе самої. Склянки знову наповнились такою тепер, як їм здавалось обом, рятівною горілкою. Перехилили і, жаліючи одна одну, обійнялись, поцілувались. Їхні язики випадково торкнулись і поцілунок, з жалісливого став наповнюватись гарячим теплом, руки мимовільно опустились нижче пояса... На вулиці, під вікном, витьохкував соловей. З боку будинку місяць, неначе, підбадьорював ясним світлом зорі, що чомусь, як йому здалось, сполохано відсахнулись геть. А дорогою прошкував чоловік і хриплуватим голосом, трішки заточуючись, співав: Туман яром, туман долиною, За туманом нічого не видно... Ті слова підхоплював вітер і розносив між дерев та садиб, подекуди будячи знічев’я сільських собак, що ліниво відзивались на пісню тихим гавкотом. 18.09.13

ID: 449858
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 18.09.2013 17:12:03
© дата внесення змiн: 14.09.2016 01:27:52
автор: Валентина Ланевич

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Олекса Удайко, OlgaSydoruk, Кайгородова 2
Прочитаний усіма відвідувачами (928)
В тому числі авторами сайту (24) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Кайгородова 2, 11.03.2016 - 12:55
До сліз... Сподобалось оповідання, написано талановито. Дякую! give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Кайгородова 2, 01.01.1970 - 03:00
Від душі дякую й Вам! 16 22 give_rose
 
OlgaSydoruk, 22.03.2015 - 13:02
Валя,ты мастер прозы,в таком коротком рассказе столько излито! 16 17 12 12 give_rose flo17
 
Валентина Ланевич відповів на коментар OlgaSydoruk, 01.01.1970 - 03:00
Якщо збоку видніш, то я рада це чути. 16 Дякую, Олечко! 16 give_rose
 
Олекса Удайко, 03.08.2014 - 19:47
12 Чудова розповідь! це життя, Валентино! give_rose friends friends
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Олекса Удайко, 01.01.1970 - 03:00
Еге ж, життя сповнене різних сюрпризів і не завжди вони можуть бути приємні. smile Дякую, Олексо! give_rose friends
 
12 12 12 Чудово.
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Леся Приліпко-Руснак, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Лесю! 16 22 give_rose
 
Фотиния, 19.09.2013 - 17:01
Я вижу, Валя, ты попробовала себя в новом амплуа. У тебя хорошо получается! 12 Психологически выверено! give_rose 22 22 23
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Фотиния, 01.01.1970 - 03:00
Признаться честно, очень переживала за восприятие читаемых, тема жизненно-жестковата то... wink Спасибо, Света! 22 give_rose
 
Радченко, 19.09.2013 - 11:46
Валя, цікаве оповідання. Реалії життя. Закінчення - непередбачуване, як і саме життя. 12 16 12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Радченко, 01.01.1970 - 03:00
Так. Життя таки багате на всякі несподіванки і вони не завжди можуть бути приємні. 16 Дякую, Оля! 22 give_rose
 
складна і щемна історія, на жаль 17 43 flo18
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Тетяна Луківська, 01.01.1970 - 03:00
...і учинки людей в ньому також різні... frown Дякую, Танюш! 16 give_rose
 
Віталій Назарук, 18.09.2013 - 21:13
Якщо по частинках і кожен день... Має бути ЩОСЬ, яке буде СУПЕР! 12 16 give_rose give_rose give_rose Пишіть, Валю!
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Віталій Назарук, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно, завжди, поруч з неприємностями, є те від чого радіє душа, розгледіти б його вчасно... 16 Дякую, Віталію! 16 give_rose
 
Lana P., 18.09.2013 - 21:05
подобається ваша проза, Валю give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Лано, щиро дякую! 16 22 give_rose
 
НАДЕЖДА М., 18.09.2013 - 19:34
12 12 Життєва тяжка історія...Чому ж так буває у житті? Чому?

Гарні в тебе, Валюша, прозові твори... Молодчинка! heart heart flo16
 
Валентина Ланевич відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Далебі, такі запитання ставить не одна людина та багато їх так і залишаються без відповіді... smileДякую, Надійко! 16 give_rose
 
Вразлива, 18.09.2013 - 19:15
Спочатку через людей ,а потім через дітей, що ж то скажуть? І в тім терпінні , голову в пісок як страус , запихають глибше і глибше.А чи не заховатися в тумані життя?Гарний, проникливий твір! 12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Вразлива, 01.01.1970 - 03:00
Тільки ж "заховатись в тумані" назавжди, відгородившись ним, як невидимим парканом, - це не вихід і, шкода, коли люди так чинять. cry Дякую п. Дануто! 16 give_rose
 
Ліоліна, 18.09.2013 - 19:13
все буває
а біда зближує, хай навіть не так, як би ми уявили собі give_rose give_rose give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Ліоліна, 01.01.1970 - 03:00
...так, почутим бути хоче кожен один... 16 Дякую, Лілоіно! 22 give_rose
 
Крилата, 18.09.2013 - 17:45
Важка історія. give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Крилата, 01.01.1970 - 03:00
Втішного у ній таки мало. smile Дякую, Люба! 16 give_rose
 
tatapoli, 18.09.2013 - 17:17
12 16 12
Неоднозначне відчуття від прочитаного! apple
friends friends
 
Валентина Ланевич відповів на коментар tatapoli, 01.01.1970 - 03:00
Це, як горківське "дно", тільки Луки поряд немає, щоб утішав, а з життя поганий розраджувальник. Воно буває жорстке і непривітне, а коли іще людина десь уступилась то їй важко вибратись з цієї ями без внутрішнього, цілеспрямованого поштовху, і трясина з кожним разом засмоктує усе сильніше. frown Дякую, Танюш! 16 friends
 

Нові твори