Повільне тривожне колесо. На ньому – розбитий чорт.
А пам’ятаєш, як ти боявся, щоб я – не вниз.
Нас хтось по колу викреслює. І все б нічо...
Світла богиня пива шукає хмиз.
В синьому парку запахне торішній спокійний дим,
І ти з цього приводу вдягнеш сорочку кольору тьми,
Посадиш на руки іншу, розкажеш, як тут ходив,
Як між містами сплітався ніжно-життєвий міф.
І тільки тривожне колесо скрипне, наче з вини,
Про ті вихідні осінні, небо „на сто ключів”,
На язиках човнових присмак деревини,
Про душу одну маленьку, яку ти в собі мовчиш...
Так, мов порве намисто сіра якась чума.
Так, мов протягне рану потяг від N до Z,
Сумно покаже ребра зачаток твого човна,
Важко на тебе глянуть очниці пустих планет.
Світла богиня пива підпалює голоси,
Неначе ми не говоримо – п’ємо взаємний дух...
...Тут завтра нова трава набереться сил.
А післязавтра – колесо наше увійде в рух.
7.04.06
