Я тебе проміняла на осінь,
На застудні плаксиві дощі...
Журавлі замережили просинь
І шипшини патлаті кущі
Зайнялись феєрверком багряним.
Перепріла пшенична канва,
Розливається запахом пряним
Розімліла у скирті трава.
Я волошки й жита проміняла
На янтарні букети листків,
На застиглі холодні дзеркала
Вересневих калюж і ставків...
На забуті мотиви флояри,
На молочний туман поміж гір,
Де, сповитий в оливкові чари,
Розгорнувся м'який кашемір.
Розбрелися думки безголосі,
Згасли барви ранкових заграв...
Я тебе проміняла на осінь,
Ти ж... на іншу мене проміняв.
... чомусь так трапляється - невідповідність цінності у людей
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цінності там, де справжні почуття, тому й трапляється така невідповідність: хтось жертвує всім заради близької людини, а хтось - починає життя з чистого аркуша. Щиро дякую за розуміння, Колю!
Ти на іншу мене проміняв
І, про це, ще не раз пожалкуєш,
Бо таку відшукати десь всує.
Я ж, на тлі із осінніх заграв,
"Втрату" цю перебуду, як небудь,
Відпочину душею і, знов,
Пустку в серці наповнить ЛЮБОВ,
Бо для цього я послана Небом.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудовий експромт! Дякую Вам сердечно за такий ліричний відгук!