Багато дітей залишилось без батьків
У час неспокійних воєнних років.
Ось одна історія початок черпає
І глибоку цінність усім відкриває.
Якось солдати зайшли в сиротинець,
Щоб кожній дитині дати гостинець.
Так як в дорозі були не багаті,
То тільки харчі могли дітям дати:
То хліба,то сиру,консерви,рибини...
Примостилась до їжі кожна дитина.
А одна дитина в куточку сиділа,
До їжі не рвалась і не хотіла.
І ось офіцер ,побачивши це
Підійшов,запитав: «Що з тобою таке?»
-Чому у куточку ти тихо сидиш?
Візьми щось для себе смачненьке поїж.
Несподіваний поворот подій-
Відкрила дитина світ своїх мрій
Похитала головою «Не хочу їсти,
Я хочу вам на коліна сісти.
Щоб ви на руки мене свої взяли
І міцно міцно обійняли».
Задумався офіцер над бажанням дитини
На руки взяв,посадив на коліна.
Згодом міцно притулив,обійняв,
А сам, мов дитинство своє згадав...
Які дорогоцінні були ті хвилини-
Офіцер здійснив мрію малої дитини.
Не будь холодний,не будь чужий
І ласк для ближніх своїх не жалій.
Читаю, тай думаю як повезло ж мені Скільки тепла віддавали і навіть зараз віддають мені батьки! А в декого і справді такого не має... Люблю вашу поезію!
Небесна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ви вже вкорте пишете про любов до моєї поезії, )ще ревнувати почну свою поезію да вас)
Скільки тепла віддавали і навіть зараз віддають мені батьки! А в декого і справді такого не має... Люблю вашу поезію! 
