"Доброго ранку!"- cонце в очі мені загляда,
Промінчиком світить здаля, мене звеселя,-
"Вставати вже пора! Новий день давно загора,
Чекає із урожаєм матінка-Земля".
Стигнуть на полях сонцем налиті повні жита,
А волошки сині золоті вінки спліта,
Пахнуть моїм босоногим дитинством ті хліба,
Парним молоком, щастям наповнене життя...
Бабусині руки до грудей внуча пригорта,
Порепані від роботи, в'їлася земля
Та вони найкращі в світі, йде від них теплота,
Глиняна прохолода долівку устеля.
Шовковиці розповзлися чорнилом по губам,
Та солодка смакота до роту потекла,
Сонне кошеня муркотить в пелені фартуха ,
Під стріхою щебече ластівочка мала.
Чомусь нахлинули спогади веселі й сумні,
Не вернуся більше я туди, плаче душа,
Позаростали споришем стежки ,нема рідні,
Ні хати, ні дворища...Нічого не втіша.
Не стелиться барвінок, не росте і любисток,
Не бованіє мальва, не пахне м’ятою,
Не духмянить бузок...Загубився мій прихисток
Серед буремних літ. Та з надією встОю.
Мила Наталю, моя дача тільки назва, бо там такий город, як і твоєї сестри, кілька соток, і теж в будівництві маленький літній дерев*яний(колись буде) будиночок, але мрія зі мною, квіти теж, бо люблю я їх, дитинство нагадують паничі, я їх насадида скрізь і радію, отак і живемо: від надії - до мрії, від думок - до віршів, щиро зичу тобі удачі і віри в кращі дні.
Ти знаєш, Наталочко, сьогодні накупила сухоцвіту, колосків та різних трав. Буду на зиму букетики робити, прикрашати домівку. От везу я їх, вдихаю запах... І перед очима і дитинство, і ....
Твій вірш дихнув на мене тим же. Дякую.
так щемно читати рядочки суму . Вчора на дачі перебирала, перегортала квітник: такі мальви розповніли, гладіолуси квітують, гвоздички пломеніють... і так серце ніжно защеміло від краси навколишньої... не сумуйте, Наталю, земля рідна завжди з Вами у серці, щиро хороших днів
Гарно,коли є дача,а в мене в мами асфальт, "хрущовка", правда є ще дача, але у сестри і не розженеся на 4-х сотках, бо 2 під будинком, який ще будується
А так хочеться в село, на природу...І гайнути в поле, в ліс...