...те що ти ідеалістка видно по гострому контуру твоїх брів і поетично завершених вуст, що навіть у посмішці своїй зберігають безневинну дівочу примхливість відточену ще з дитинства...я не знаю, яких поезій читаєш ти перед сном, яких прозорих Ремарків штудіюєш поміж роботою і навчанням, але від того як пишеш ти у мені зупиняється кров і сповільнюється дихання - щоб не заважати душі послухати...у тебе настільки правильний вектор і така велика прикладена сила, що результати твоїх геометрій залишаються лише питанням часу у цьому релятивному світі... кориця з перцем, кохання з джином, любов із часом...і головне тонко так, на межі, і довго, що аж за небозвід - і хто знає, де закінчується твій шлях, і чи закінчується він взагалі...хочеться вишити ниткою на життєвому полотні штрихи власного меридіану паралельно до твого, і хай ніколи не пересікаються, не торкаються, але хай ніколи не губляться, бо невідомо на якій паралелі зустрінемось ми востаннє, і вже не пам'ятаю на якому Грінвічі зустрілися ми уперше...
