|
Вікторія Климентовська
«На хвилях бузкових туманів»
«Овід»
Рівне 2007
Замість епіграфа:
– Ну, як там твій чоловік, за розум ще не взявся?
– Так! Вірші вже писати перестав!
– То може він ще людиною стане!
( з розмови, підслуханої у трамваї)
-----------------------------------------------
В дитинстві я вважав: якщо людина співає – це пісня, пісня – це поезія. Одним з перших юнацьких розчарувань було усвідомлення того, що співати можна і не поезію, а поезію можна і не співати.
Що таке поезія, як не Пісня? У чому сенс поезії? У чому її призначення? Для чого поету його поезія? Може, щоб самовиразитись?
Мистецтво як сплеск
себе до небес. (60)**
Кинути виклик? Поекспериментувати?
Мистецтво мистецтв –
метафор мета. (60)
Поезія – це суб’єктивний вектор мисленнєвої спрямованості, особистісні переживання занурення у власну дійсність. Це не матеріальна сутність, а творча стихія. Це співпадіння, в процесі якого оживають потаємні глибини людського буття.
Це, зрештою, захоплення охопленням мовної стихії:
Це мова, котру, може, скоро забудуть,
тому отака дорога. (8)
І тоді життєвий досвід, спогади можуть конвертуватися в поезію. (Вірш як щоденник – звіт про поточні факти чи роздуми. Або вірш як мемуари – сповідь, обернута в минуле.)
Декого в поезії вабить не відтворення, а творення, тобто гра в синтезування ситуацій, образів, проблем, поглядів, ракурсів, думок, символів.
Скрипить папір, скрекоче принтер,
І очі втупились в екран –
це називається творити
або дуріти від старань. (18)
Кажуть, заняття літературою, письменством – це форма боротьби зі своєю недозрілістю, соціальною незадаптованістю, це утвердження, перш за все, перед самим собою, своєї цінності, а може й винятковості:
Але я обожнюю вірші – прилюдно!
Здається, щось можу, здається це – чудо.
Здається, й щось інше так легко здійснити. (7)
Чим досконаліша поезія, тим більше вона наближається до жанру внутрішньої поеми, спроби переосмислення сум’яття душі. В довершеному творі антагонізми життя (духовні, тілесні, вікові) мають урівноважуватись, а не випинатись одним полюсом, конфлікт має вирішитись по канонам хоч чиєїсь справедливості.
А той, хто світ створив,
і той, хто світ спотворив,
фатальної пори ділитимуть мене. (10)
Що місткіша поезія, тим більше вона вимагає від читача зусиль, мозкової чи душевної роботи. І «пересічний» читач свідомо чи підсвідомо шукає чогось легшого, простішого, зрозумілішого, чи хоча б коротшого. Якщо хочеш, щоб тебе читали (купували), маєш наблизити свій твір до комерційної розваги. Всі, хто не мають комерційного успіху оголошуються графоманами, тобто безрезультативними писаками.
А ти мовчиш, тримаєш марку,
шліфуєш хист і копиш злість…
Та Слово пробиває аркуш,
немов трава – торішній лист. (18)
Чи треба рахуватись з аудиторією? Чи справді жоден вірш не має бути призначений читачеві? Як би визначити тип жінок, які формують читацький загал? Хто вони – розумні інтелігентки чи самовпевнені феміністки?, емоційні міщанки чи замучені селянки?, обкурені студентки чи турботливі пенсіонерки?, затуркані домогосподарки чи гарненькі ляльки?
Що хоче читати сучасна українська жінка – жіночі журнали, зорієнтовані на меншість, яка вибилась у певний майновий прошарок, жіночі романи, які не потребують думання, чи хорошу і справжню поезію Вікторії Климентовської?
Взяти хоча б збірку її поезій «На хвилях бузкових туманів».
Пані Вікторія має свою власну естетику і стиль. Дотепна, ерудована, інтелігентна, уважна до життєвих подробиць.
Її вірші – це заглиблення в жіночу душу, конкретні приватні історії, що не претендують на відкриття загальних, глобальних істин.
Її часом гризуть сумніви, чи правильно все відбувається з нею, і тому вона не пропонує якихось взірців для наслідування.
Ти не став ні мужем, ані другом.
Я ж чи двадцять друга, чи сто друга.
Та і ти не перший. Чи ж останній?
Мій неперевершений, коханий… (65)
У збірці є речі, навіть не мемуаристичні, а інтимні, які можуть оцінити лише ті, хто в них описаний, і, здавалося б, не цікаві стороннім спостерігачам, особливо тим, які не здатні сприймати тонку гру натяків та алегорій, алюзій та ілюзій.
Літо настало, коханий,
знову з тобою морока.
Липовий – тобто духмяний.
Липовий – тобто підробка. (63)
А, можливо, деякі вірші сприймаються як інтимні, хоча такими не є. Чимало віршів досить відвертих, але в них немає фізіологічності, такої модної у молодих авторів.
І коли розщібаються блискавки,
і між нами спалахують блискавки… (66)
Вона не веде розмови про фемінізм, але живе і творить в умовах патріархальної культури і тому розповідає про свій варіант соціалізації в суспільстві.
У неї мороки – роки
і діти такі тендітні. (33)
Згадуються не лише особисті, а й фахові «проблеми-досягнення».
Ростуть мої діти, чужі навіть діти одужують –
і нікуди діти свій вік і своє ремесло. (70)
Вона ініціативна, смілива та конкурентно-спроможна, але не змогла утвердитись (і хіба тільки вона одна!) у професійній діяльності, не зважаючи на те, що постійно перебувала в атмосфері стресу, напруження, жорсткості. Тому що в цій професії – Медик!, Педіатр!!, На селі!!! – просто не можливо проявитись, утвердитись, пробитись, розвернутись, досягти яких-небудь успіхів чи творчих висот.
Медицина обезцінює
традиційне і чудне,
медицина зробить циніком,
якщо зовсім не зімне. (20)
Вона шукає співрозмовника. Вона хотіла б вести діалог, але вимушена залишатись монологічною.
Чужа душа – болото непролазне.
Та світить щось принадне в глибині. (61)
У нас дуже багато чудових поетів (а Вікторія Климентовська, безсумнівно, одна із них) і дуже мало хороших письменників, а ще менше – хороших літературних критиків.
У прозових формах краще, ніж в поетичних, вдається описувати вчинки, аналізувати мотивації. Якщо емоційність, віддзеркалення, душевні поривання більш характерні для юного віку, то для зрілої людини притаманнішими є аналіз і оцінка, мислення і осмислення, духовні пошуки.
Хочу запропонувати Вікторії спробувати себе в прозі чи в критиці. Особливо в критиці, нехай навіть не в науково-теоретичній, а в художньо-публіцистичній. Що може бути краще за суб’єктивну думку майстра своєї справи. Маючи такий талант і власну поетичну майстерність, досвід, зрештою, потрібно спробувати задіяти їх на вирішення масштабніших задач.
Жанри розгорнутої рецензії, есе вимагають і певного літературного вміння та досвіду.
Критика допомагає знайти і розрізнити вартісне й невартісне, визначити місце мистецького тексту в існуючій сітці координат культурних надбань.
Критика розвиває мистецьку інфраструктуру і культуру діалогу.
Критика – це обмін словами та думками, питаннями і відповідями.
Критик – це спільник літератора в дослідженні життєвого масиву. Критик – це психоаналітик, який демонтує (аналізує) культурні об’єкти, як соціально-символічні акти.
Критик визначає місце твору в існуючій сітці координат культурних надбань.
В нормальному літературному процесі жива маса текстів художніх і критичних мають бути приблизно рівними, тоді це буде відкрита справжня жива література з безліччю зв’язків.
Якщо поетеса так глибоко може аналізувати себе, свої духовно-душевні порухи та ще й художньо довершено їх зображувати (що не викликає сумнівів після прочитання книг поезій Вікторії Климентовської) – то вона зможе так же відчути і проаналізувати чийсь твір.
Бажаю успіхів в пошуках і спробах!
Нових творчих злетів!
---------------------------------------------------------------------------
** В дужках - номер сторінки збірки «На хвилях бузкових туманів»,
з якої взято наведені рядки. Це рядки, які виділило око, самого тексту вони не ілюструють.
Євмен Бардаков
15.08.09
ID:
434429
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 30.06.2013 12:23:17
© дата внесення змiн: 30.06.2013 12:24:20
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|
А мені пора за розум братися... 
За "мислителя" дякую дуже, пані Наталю!
