само-заглиблено
наливаєш плоди –
скоро-скоро з літечка в осінь,
не озирнувшись, підеш босий
і такий молодий –
випадковий
за моїм вікном, абрикосе…
отак, півжартома,
доля сама
цупкою вервечкою нас поєднала:
хіба для щастя взаємного мало?...
живемо удвох із тобою
по різні сторони їдно́го вікна:
перетинка поміж нами – тонесенька і крізна…
що мені, що тобі – до ши́́бки
відстань простягнутої руки -
гі́лки…
щоранку,
одкривши очі – одразу гляну у небо
проз шибку крізну́́ і
проз крізного тебе –
туманним зором,
випадковий мій,
візаві завіконно-прозорий…
ти щоночі,
зо свого боку, дивишся
у освітлене допізна вікно
і звично
не помічаєш мене давно…
цікаві склались взаємини:
живемо зближено-розокремлено…
на відстані не простягнутої руки-
гі́лки:
я і ти…
два взаємно закриті світи:
між нами – крізні́,
але непрони́кні шибки́…
нетривкі, скляні –
хто я тобі? і хто ти мені?...
одчиняю на́встіж вікно –
і не ближчаємо все одно…
перетинка щоміж нас – не скло,
а взаємо-не-сприйняття,
відповідно Порядку
земного буття…
я люблю́ соковиті твої плоди:
і в порі дозрівань засушливій -
принесу відерце води…
пий,
абрикосе мій…
ти скажеш мовчки:
і для чого тут воду лити?
на вологу зберуться кроти –
і почнуть мені корені рити…
але не почую,
буду себе за добро хвалити,
любити:
допомогла!..
від за́сухи врятувала –
поли-ла…
і соковиті плоди
самовдоволено їсти
ти,
не зрозумівши турботи,
подумаєш: хоч якийсь маю од неї толк –
забирає моїх діто́к
і несе у далекі світи –
либонь же, садити-сіяти…
бо упали б,
дозрівши, купами з віт-тя
і на смерть боролися
поміж себе
за простір життя…
за місце під сонцем,
за клаптик неба…
а так – є у ній хоч якась потреба…
…дивимось, та не бачимо,
наслуха́ємо, та не чуємо –
неруши́міші за віконні шибки́
між само-свідомостями перетинки…
де розуміння нема навза́єм,
там одне одного ми по суті не знаєм…
не - спів-почуваєм…
…та любов між нас таки є,
бо ніхто – як слід жити і думати –
іншого не повчає…
є!
...і говоримо
із приємністю
одне одному –
всяк
про своє…
29.06.2013
Перечитав кілька раз і прийшов до висновку...
…та любов між нас таки є,
бо ніхто – як слід жити і думати –
іншого не повчає…
Мудро Ви пишете, Валю!
Браво!
"всяк про своє…" Вірно, чомусь не приходить порозуміння! Мабуть, тому, що різними мовами говоримо, різним богам молимось, по-різному думаємо і сприймаємо цей світ!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...може, бо сам цей світ - різний, і ми в ньому - часто діаметрально-протилежні... розказуємо інколи одне одному кожен про себе десятками літ - а ніхто нікого і не чує... і не знає...
протиріччя протеріч. і разом і далеко, - така іронія долі...
мені дуже сподобався Ваш, Валю, діолог в монолозі.
і ця невідємна частка нашого взаємобуття "…дивимось, та не бачимо, наслуха́ємо, та не чуємо"".і говоримо із приємністю одне одному – всяк про своє…"
алегорія в розширеній формі, я б сказала.
цікаво розкриті характери і стосунки. і якось все до болю впізнаваєме, ці стосунки між живими істотами так відчутно зачіпають за живе, багато хто в реальному житті не може почути ближнього... і не шибка тому виною...
образи неперевершено тонко грають на тему!
...а ці руки - гілки...
супер!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
люба Віточко, з Вашої прекрасної шовковиці перебралася я на свій абрикос...))) які смачні теми надихають нас улітку...)))
а тепер про містику: є свідчення і є підстави тим свідченням довіряти, що Царство Боже "має 4 поверхи" - Царство Небесне (найвище од нас), і Царство Духовне, яке складається із 3-ох рівнів... перший рівень (найнижчий і найближчий до нас) - Природно-Духовне (Природно-Небесне) Царство... а тепер моя "ВЕРСІЯ": у цьому природно-духовному світі, думаю, усе вічно-Живе - янголи, люди(духи) і тварини-рослини-мінерали - всі живуть разом і спілкуються між собою відкритими свідомостями - усі всіх люблять і розуміють - дружать, розмовляють кому з ким приємно... всі взаєморозуміються і надихаються добром і мудрістю від Бога - кожен за своєю змогою-потребою... одне слово, Ви розумієте, про який світ я кажу - такий прекрасний... коли можна із собакою своїм поговорити-порозумітися, котом, трояндовим кущем, ромашечками польовими... скільки радості і скільки любові-мудрості у світі такому...
дякую Вам щиро за відгук... трохи зараз закручена, але до шовковиці Вашої - повернуся...)))
така буденність в вашій містиці і довершеність, я б навіть, сказала - вивершеність, в роздумах, що не один раз повертаюсь до прочитання дякую за задоволення
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пані @NN@, прийміть і мою щиру дяку Вам - за задоволення отримувати такі емоційно-відкриті відгуки... щирість і спонтанність найбільше "гріють" серце моє...)))