Усе, що зайве – то погано!
Слова, робота, люди, речі.
Приходимо до цього пізно-рано,
Коли та ноша тягне плечі.
Зайві слова – велике лихо,
Мо, навіть гірше, ніж дурна робота.
Пронос зі слів не тільки лізе в вуха…
Розумні люди кажуть: чорнорота…
Щодо людей, - то як то лишні:
- Невже бувають зайві люди?
- А як горілки всього пляшка,
На десять пик – мабуть що мало буде…
Усе, що зайве, навіть гроші…
Підуть не в пору…, таке трястя…
- Ще й як зароблені не чесно…, -
То точно траплять не на щастя…
А влада? То іще страшніше!
Страшніше за дурну роботу буде…
Бо зайва влада – зайва ноша…
У цьому не буває чуда…
Хтось скаже: мало – значно гірше!
Бо мало сили, мало духу, мало ріс…
Не так погано, коли мало віршів…
І значно краще, коли мало сліз.
Усе, що мало – спонукає,
Підштовхує на шлях вперед,
А як багато, - не пускає…
Затягує, як мух у мед…
Ніколи не бува багато щастя,
Погано, коли друзів ми втрачаєм,
Любові, совісті і честі,
А мудрості, - весь час не вистачає…
Замисліться, будь ласка, над оцим…
Я от міркую… - вам і розповім.
Ніколи не бува багато щастя,
