ти ніколи не вміла малювати сонливість
а над голосом тихим завше пахло безкольором
та
що пальцями вчиться сміятись
десь нитками сплетена з холоду
всі твої повнолітні дощі зашкарублись
на ринвах вичікувань
там
між сизих туманів-хрущів
хтось чекає на тебе
захеканий
і малює безпомічно верховіття дерев
одягає на них обрамлення
та
що вітер спиняє вогнем
заслуговує кликатись
мамою