духи пекла у лісі:
замість дерев –
пеньків розпечені до біла́ пате́льні:
отакі
естетичні смаки пекельні…
духи пекла:
у лісі розводять кострища,
вогни-ща –
зяє димами
розверзла пекельна паща…
палає соснова жива живиця –
не на сонці літньому плавиться….
тріщить у червоно-чорнім вогні
і торішня, і молодесенька хвоя:
звідки я?! – хто я?!..
тут я – заради чого?!..
як невинність і Красоту
захистити собою?..
ховаю очі – нікчемна й убога:
ключі від пекла –
бринять на лівому
мізи́нці у Бога…
серце моє – під корінь,
у попіл! – з лиця землі:
на хороми заморські,
скрипучий паркет сосновий,
на ліниво-розбещені меб-лі…
приречена і чужа… ніколи не звикну:
пі́шки за небокрай -
і в призахідних сонячних парусах
зникну.
іти-іти… і дивитися:
незримою стежкою посеред трав –
іти…
Сказав:
«Живіть - як діти…»
якби ж то почули –
як у раю би жили:
але не можуть
без вічно палаючої
смоли…
19.06.2013
(с. Велика Офірна, Київщина)
Валю читаю Ваш вірш, а в голові крутиться "игра" віктора цоя:
"Hи звонков, ни шигов, ни звона ключей,
Еле слышно шаги у кpовати стучат,
В этом доме все давно уже спят.
только капля за каплей из кpана вода,
Только капля за каплей в течениии дня,
Завтpа ты пойдеш pубить лес,
А увидиш лишь пни."
Вражаюче...Людські забаганки набувають дедалі розбещеніших форм і пекельне горнило вже не загасити...Надія на те, що світ повністю переродиться і розпочнеться новий відлік. Але вже, можливо, без нас...
ховаю очі – нікчемна й убога:
ключі від пекла –
бринять на лівому
мізи́нці у Бога…- На жаль, ми безсилі перед чисельним натовпом...Головне, не втратити людську подобу і залишитися вірними собі. Сильний вірш.