як тільки береги,
потоптані й пом`яті
(в траві – пляшки, сміття і «мат на маті»…)
покинуть люди, гуси і качки
і ґерели́цями потягнуться «до хати» :
наїстися і спати –
у озері купаються зірки…
з-під верб,
тихесенько і плавно,
йду у воду,
на ви́диху занурююся, а́ки безтілесний дух,
стелюсь поверхнею і лащусь, як вербовий пух,
не наполохати б невинну насолоду
необережним по́рухом руки –
у озері купаються зірки…
лежу, розкинувшись на плесі – як латаття,
зринає із глибин моїх тугий клубочок білої лілеї:
розтулю очі і не втямлю – де я?..
…за обережним по́рухом руки
пливуть (по небу чи по озеру?..) зірки –
спішать наввипередки…
наздоженуть:
щоб обтруситися й обсохнути з води -
переберуться на моє чоло,
умостяться гуртом, як низка діадеми:
уже й не силюсь розібрати – де ми?
яка різниця – де б уже й було…
…та ж ніби в озері –
онде знайомі верби
полощуть в срібнім ку́пелі гілки…
сторожко снять мальками ластівки́
на приозернім яворі…
стара
небесна твердь скрипить навстріч Зорі –
в нічному озері,
мов срібні качечки,
пірнають і хлюпочуться зірки
…невже заснула на плаву?
таки, **похоже, сниться…
а в тім, яка різниця…
15.06.2013
*ґерелиця – табун, зграя диких або свійських птахів
**похоже на те — цілком імовірно, може статися
Валю, всі картинки з інтернету, чиїх авторів вказано тих підписую, чиїє авторство не визначено, неможу з"ясувати ті так і йдуть самі, без автора. то картинка не моя.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
нарешті я Вас дочекалася, Віточко! намагалася навіть переслати Вам ту картинку, що Ви мені надсилали в Гостьову книгу - в смислі "чекаю"... (коли я була зникла надовго), але не вмію я картинки вставляти... треба буде розібратися, врешті, як це робиться, а то всі вміють, а я ні... і до листа також "приліпити" її не вдалося, то я і листа видалила, бо там не текст був, а спроба надіслати Вам ту звіринку...
щодо ілюстрації - все одно це картинка Ваша, бо Ви її ВИБРАЛИ в інеті... отже, усе сказане раніше на цю тему - в силі... і я Вам вдячна
Віточко, я не часто грішу "пропозиціями", але, якщо є у Вас вільна хвилина - прогляньте "ОСОБИСТЕ" - там - картина цікава - я її бачила і от через 18 років по тому змогла "розказати" - наскільки вистачило хисту, але мені хочеться, щоб Ви її глянули... просто глянули і все..)))
Валю! ну як Вам вдається таке писати??????????? рядки з ваших віршів можна ставити в рамку, і любуватись і упиватись...............я....нема слів...!!!))))()()
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваші слова, любий пане Морський Леве, як листки подорожника до моїх ран сердечних... просто... теж не знаходжу слів...
...а як вдається таке писати?.. ну, думаю, це відбувається таким чином: бере мій янгол - просвітитель мій мене за руку (чи на руки до себе...) і каже: от подивися, скільки красоти і досконалості, Любові і Мудрості в кожному листочку і в кожній найдрібнішій травинці - це Бог любить тебе... і я дивлюся... і бачу... і відчуваю... і Ви, любий друже мій - БАЧИТЕ... і Вас Він любить... )))
а оце,"щоб обтруситися й обсохнути з води - переберуться на моє чоло, умостяться гуртом, як низка діадеми: уже й не силюсь розібрати – де ми?"
я вже теж не можу розібратись чи то я там плину і де? заворожує ритм.
колишеться на хвилях уяви моє єство
Виктория регия – самая большая кувшинка в мире.(картиа художника Hans Zatzka)
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
перше полотно поставила до вірша - це Ваша робота? підпишіть і я додам текст...
прекрасно Ви "бачите" і точно... правда, я на воді лежу трохи інакше - просто лежу на спині і все... можу і задрімати... тут в озері у нас вода "твердіша", чим будь-де в ставках чи озерах інших - питома вага в неї вища, виходить, що вода "тримає" на плаву, як морська, а сама - не солона... таке диво тут... то я просто лежу лицем до зірок серед води і сама почуваюся лататтям...))) а картина, звичайно ж, прекрасна... але мені Ваша більше припала...)))
дві картинки на проивагу одна одній. Така одна важка, як хода тих "здичавілих" людей так, як у Наталки Білоцерківець:«Боюся тих, що вийдуть із печер…».
Але інша, просто ніжить мою уяву,так красиво і лагідно, легко стає, мов чари знімають всю ту облуду з очей і я бачу як плюскаються зорі, з якою ж насолодою це читається...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
да...«Боюся тих, що вийдуть із печер…»... вони вже вийшли...
перший штрих - так... заспів... для повноти "картинки з натури"... перепад вражень... отакий "осьовий")))
дякую Вам Віточко, бо я з насолодою читаю Ваші відгуки...
я,теж люблю слова розмовного стилю але мене за них завжди б'ють, кажуть русизми, але ж багато слів у нас грецького походження, та й з інших мов теж і ми їх використовуємо, чому русизми- почитали б церковно-слов'янську а у Ахматової, у Ліни я не рівняюсь, алеж
- тепер, коли стоїть ** подовження(предихание) мене більше влаштовує це слово
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
скажу Вам, пані @NN@, загальновідоме - 40 відсотків лексики суч.рос. мови - внесок нашого Гоголя - це ісконно наша лексика, яка верескливо нашими ж "мудрагелями" лінчується, як русизми - допомагають чужій мові привласнити остаточно запозичене у нас... і друге: російський історик Ключевський в очерку про мову сказав про те, що російська мова - це двічі зіпсована українська - один раз у Володимирі (наскільки зараз пригадую), а другий раз - у Москві... і якби не тат--монг. навала (Золота орда, до речі, територвально розміщалася на території так званої Росії (Русь - це ми) - то якби не та навала - не Гоголь писав би російською, а Пушкін українською... тому - прислухайтеся насамперед до себе і до носія і хранителя мови рідної - народу нашого... я саме так і чиню...
Вірш наповнений духовністью людською,душевність босою ступає до води,чи в сні,чи наяву купаються зірки,та глухота і глупота , посіла місце, не тільки на озерах.О, як забруднені всі наші береги!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
за законом відповідності - так само й душі забруднені... тому і сказано було "...одберу у вас радість..." хоча - самі в себе і одібрали... то, либонь, записано не до решти точно, швидше сказано мало б бути : - "відберете у себе радість..."
дякую Вам, люба пані ranimaja... не дивімося туди - так і позбудемося ніби... як же іще захищатися?.. хоч би екологію внутрішнього світу таким чином - хай і самонавіюванням - а спробуємо убезпечити...
я все більше і більше закохуюсь в ваші вірші і якщо приймете пораду - стелюсь поверхнею і лащусь, НЕМОВ вербовий пух
- так, схоже все це сниться
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, люба пані @NN@...
стосовно Ваших пропозицій: "як вербовий" - маєте на увазі (к-в), але ж "немов вербовий" стане (в-в...) крім того, ритм (мій, як я його чую), порушиться - після лащусь ( у Ващому варіанті) - потрібна пауза... можна заради паузи розбити рядочка цього...)
а "похоже" зо словником узгодила - використовується паралельно із "схоже"...
ПОХОЖИЙ, а, е, розм. Те саме, що схожий *.Похоже на те — цілком імовірно...
я дивилася уважно на цей момент, могла б сказати: "...таки, ймовірно, сниться"... або "...так, імовірно, сниться..." але тут канва така - ближча до полотняної простоти у висловлюванні, тому я взяла, врешті, "похоже"...
любов до слів розмовного стилю - однесіть це, люба пані Анно, до дивацтв моїх смакових, чи стильових...)))
а за щиру спробу ще більше витоньшити - вдячна Вам, бо впевнена, що з найкращими намірами...
...трохи я там дещо поміняла - якщо цікаво - гляньте... дякую Вам...