|
У літературі сюжет про Антігону з’явився ще у 5 ст. до н.е. в Стародавній Греції. Відомий драматург Софокл висвітлив у ній проблему, яка була актуальною для його сучасників. Питання вибору між двома законами: законом людей і законом богів.
Пізніше «Антігону» адаптували в добу Бароко (Ж. Расін «Фівіада, або брати-вороги» (1664)) та вже ближче до нас, у 20 ст. (Жан Ануй і Бертольд Брехт). Конфлікт, звісно, лишився перманентним, змінилося тільки тло та персонажі.
У 1992 році польський письменник Януш Гловацький написав п’єсу «Антігона у Нью-Йорку».
Януш Гловацький – американський письменник польського походження. Близько 20 років назад він перебрався до Сполучених Штатів, де і втілив свою «американську мрію». Зараз проживає в Польщі. Праці Гловацького перекладені багатьма мовами світу, зокрема й українською. Переклад зробив Олександр Ірванець.
Трагікомедія складається з двох дій, на сцені присутні чотири персонажі, а саме полісмен Джеймс Мерфі, Саша, Блошка та Аніта. Всі вони є представниками різних країн, поєднує їх – Томпкінс Сквер Парк.
Томпкінс Сквер Парк – це парк у Нью-Йорку, де мешкають безпритульні.
З перших сторінок твору, з появи полісмена, відчувається іронія Гловацького, яка вряди-годи перетікає в сарказм. Джон Мерфі – це антипод «дядечка Сема», який на відміну від свого протоперсонажа є дволиким і брехливим. Він постійно говорить про те, якими важливими є загальнолюдські цінності, водночас з тим заплющуючи очі на все беззаконня, яке відбувається довкола. Його монологи прориваються в момент найбільшого сюжетного напруження, таким чином, даючи змогу глядачу-слухачу проаналізувати зміст слів під акомпанемент бубоніння служителя правопорядку. До речі, монологи полісмена виконують функцію хору, який був невід’ємним елементом античною драматургії.
Загальна картинка розбивається на окремі частинки, долі кожного з персонажів. Текст, наче мереживо з людських доль, які реципієнт розплітає протягом сприйняття.
Саша, єврей, який разом з дружиною емігрував з Росії до США сподіваючись на краще майбутнє. Колись, він був художником, але через абсурдність судження Першого секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча, який забракував його полотно, маляр втратив шанс на визнання в Росії. По приїзді до Нью-Йорку Саша працював будівельником, а його жінка влаштувалася редактором. Одного разу, Саша робив ремонт в одного професора, теж з Росії, і той запропонував для його дружини підзаробити. Згодом, жінка покинула Сашу. Гловацький висміює на прикладі єврея-емігранта типову східнослов’янську людину, яка постійно каже «А навіщо?» опустивши при цьому руки. Також описується абсурдність існування громадян у Радянському Союзі, які все життя проводять у страху перед режимом. Знаково те, що самі люди й підтримують такий стан речей, будучи боягузами, лицемірами, покидьками.
Інший не менш цікавий антигерой – це Блошка. Поляк, який перебрався за кордон бажаючи змінити свою долю. Він усіма правдами й неправдами намагався закріпитися якомога вище на соціальній драбині, однак через слабкодухість та підлість, він опинився в Томпкінс Сквер Парку. Коли його кохана Йоля приїхала до нього, він навіть її не зустрів, бо соромився – перед тим наговоривши їй три мішки гречаної вовни, – що вона побачить його нікчемність. Блошка постійно вештається за Сашею, бо той, чи не остання чесна людина, яка ще тисне йому руку. Парадокс цього образу в тому, що Гловацький будучи сам поляком, змальовує його вкрай критично. Януш розвіює стереотип про те, що всі поляки гонорові, чесні та незламні, про те, що вони радше загинуть, ніж заплямують свою честь. Виявляється, всюди є бруд!
Аніта, пуерторіканка, яка приїхала з Сан Хуана разом з матір’ю. Через декілька днів, вони влаштувалися на швейний цех. Все нібито було добре, доки мати не померла. Всі зароблені гроші були витрачені на похорон. Тоді Аніта змушена була продати свою честь, аби вижити. Вона вже майже змирилася зі своєю долею, але одного дня зустріла Джоні. Той належав до типу людей, яких називають «аристократами духу», однак в силу певних причин, він став безпритульним. Джон захистив Аніту від двох брудних поліцейських, які хотіли зґвалтувати дівчину. За це йому дали 5 років. Коли Джоні вийшов з тюрми, він «не впізнав» свою любку, позаяк її вже давно затягнув порок. Коли Джоні помер від голоду, його тіло було відправлене на острів Гарт, де знаходиться Поттерз Філд, кладовище для бідняків і бродяг.
Поттерз Філд у перекладі «гончареве поле». Коли Юда зрадив Христа, він зрозумів свій гріх і захотів повернути 30 срібняків, але фарисеї відмовилися брати їх назад, бо на них була кров. Однак вони запропонували викупити землю в одного гончара, де можна було б ховати чужоземців. «Гончар погодився продати їм своє поле, і вони полагодили цю оборудку».
Коли Саша й Аніта копають могилу для двійника Джоні, перший зауважує, що земля в парку, наче камінь. Пуерторіканка будь-яким способом хоче поховати свого коханого, бо він не був чужинцем, він був справжнім американцем, «Джоні таки був людиною»! У кінці, під час «чистки» парку, Аніту таки ґвалтують два полісмени, і вона остаточно божеволіє. Людський світ жорстокий, він давно зіпсувався.
Януш Гловацький написав прекрасну п’єсу травестійного характеру. У ній він висміяв безглуздість, аморальність людських вчинків. Абсурдність системи та державного устрою, не важливо комунізм то, чи капіталізм. Польський письменник підкреслює той факт, що людські цінності, які вважають безцінними - насправді коштують мізер. Якихось нещасних «30 срібняків». Шкода, що світ котиться до бісової матері, а ми лише підганяємо його, забуваючи про наслідки.
Найцікавіше те, що краще життя таки існує, «американську мрію» справді може втілити перший ліпший, просто ніколи не варто здаватися, при цьому нарікаючи на всіх, окрім себе.
П’єсу рекомендую для прочитання всім, хто відчуває потребу змінити своє життя, але ще не знає як.
14.06.2013
ID:
431447
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.06.2013 13:33:07
© дата внесення змiн: 17.07.2013 20:58:45
автор: Олександр Подвишенний
Вкажіть причину вашої скарги
|
