Хоч сивина торкнулася до скроні,
Та Ти – прекрасна й досі, як колись.
Візьму Твої натруджені долоні
І полечу у неба синю вись.
Хоча позаду стоптані стежини,
Та в майбутті – не пройдені шляхи.
Твоє життя – квітучії долини,
Усе на світі Тобі, рідна, до снаги.
Ти – оберег наш, віра і надія,
Ти – наша гордість, щастя і добро.
Ти – світла мить і нездійсненна мрія,
Яка дарує радість і тепло.
Нехай здоров'ям заіскрять дороги,
Й молитва буде завше зігрівати.
Нехай життя забуте про тривоги,
Бо Ти – бабуся, і дружина, й рідна мати.
Бо Ти – найкраща, незамінна, найрідніша,
Ти – зірка в небі там, де місяць сновига,
Твій погляд зцілює, мов загадкова тиша,
І я люблю Тебе, бабусю дорога!
Хоч сивина торкнулася до скроні,
Та Ти – прекрасна й досі, як колись,
Нехай роки летять, мов дикі коні,
Душа ж пірна у молодості вись.
Я не буду нічого говорити про риму, бо вона досконала. Я скажу лише, що вірш переповнений такою нескінченою любов’ю, що все це пропускаєш крізь себе. Звичайна річ, адже у кожного з нас є люба бабуся!
Наталі Кривенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я дуже вдячна Вам за коментар і рада, що Вам сподобалося!!!!!!!!!!!!!!!!
дякую
