Знову тема для народу кинута, як кістка,
Обговорюють на кухні і в дворах сусіди:
Чи хтось матиме нагоду із села чи міста
Не "сміятися на кутні" та "латати біди",
А отримати разочок, або зо два рази
Пенсію, яку чекають, наче манну з неба?..
Чи побачать її очі, чи накриє тазом,
Як, зазвичай, накриває нагальні потреби?..
Вже пішли в народі слухи, що в шістдесят вісім
(Як доживемо́, звичайно,) світить відпочинок.
Аж у роті стало сухо, як посуха в лісі,
Ліг би на шляхи трамвайні, десь поміж зупинок...
Це ж про що вони гадають оті можновладці,
Може нас вже записали до ста років жити?..
Ми усі їм так потрібні, як дірка у кладці,
Наймит має для васала лиш вірно служити.
А коли вмирають слуги - біда не велика,
У статистиці рядочок, або два, від сили...
Якесь життя недолуге, дивне і безлике,
У кінці його горбочок власної... могили.
певно, і я би приєднався до загальної думки, але зваживши, що дві третини моїх однолітків, друзів, однокласників, приятелів близького віку вже у інших світах - най би чорт взяв всі пенсії, аби жити до ста і здоровим бути! та ще й могти кохати!.. (перепрошую пані чемно)
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Під настрій написано... Лише Господь знає скільки і кому написано...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Е ні, пані Любочко, вони не знають добре свого народу, українці з принципу будуть ДОВГОжителями! Знаєте таку приказку: Відхорую, а не подарую!!! Ми ще до тих народних слуг на похорон прийдемо.