Місяць, як підкова в темнім небі.
Зірочки, як свічечки горять.
Я спішу, запізнююсь до тебе.
Та вони тобі це сповістять.
Вітерець гойдається в колисці
Це для нього ліжко у гілках.
Та його утримають: плечисті.
Раптом знявся й полетів, як птах.
Я спішу до тебе, в моє літо.
Хай щасливим буде оцей шлях.
Бо весною стільки пережито.
Десь в душі ховається ще страх.
Я лечу, а дощ спішить за мною.
Ось веселка крила простягла.
Теплий дощ пройшов вже стороною.
Раз веселка, то чекать тепла!
Я прошу вас, сили всі природи!
Будьте милосердні на шляху!
Не робіть до щастя перешкоди.
Будьте добродушні в ніч таку..
Прийшло літо...Але в Мюнені воно таке осіннє!!! Холоднеча,дощі...Тож я з тобою солідарний - прошу милості від природи.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ясно... Тому їдьте додому, Сонечко... У нас уже літо, хоч незабаром уже буде меншати день.. Значить уже десь недалеко осінь... Все йде по колу...
Дякую за увагу, Анатолійович!
Читаю Ваші вірші і уявляю весь цей шлях - не завжди легкий, але такий щасливий у своєму сенсі... Повторююсь)), але - пишете життя
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую... Ви єдина людина, яка висловила таку думку за всі роки, поки я друкуюся на цьому сайті... Так, вірші це життя, але, мабуть, таке, яке я заслужила. Бо кажуть, що кожен має таке життя, яке заслужив. Ви бачите, що майже немає веселих віршів... Нелегке життя в мене склалося та й друзі були не завжди справжніми, на яких можна було б покластися... Та й чи взагалі вони є у кого справжніми...
Дякую вам за увагу!!
Ясно... Тому їдьте додому, Сонечко... У нас уже літо, хоч незабаром уже буде меншати день.. Значить уже десь недалеко осінь... Все йде по колу...
