Я втомилася…
Від всього…
Я ніби знаходжусь окремо від своєї грішної оболонки
І підношуся над собою.
Ця втома здається приємною,
Не на довго,
Зовсім скоро рутина і турботи
Розіпнуть мене на роздоріжжі шляхів,
Повітря стає більш розрідженим,
Я спрагло ковтаю його жалюгідну подобу,
Уже розіпнули…
Не віддам нікому, а потім кинути на поталу,
Нехай тінь живиться світлою душею.
О, у когось сьогодні буде пір!
Немає нічого справжнього.
Я жила в ілюзії,
Але надії занадто мало щоб протистояти безвихіді.
…відомо якій…
Кожен має право на помилку,
Ми не всесильні.
Небо, дозволь мені помилитися,
Проявити слабину.
Хтось може забрати пропозицію,
Перекреслити вибір…
Хоч би ще ковток повітря…
Ліля! В юності іде пошук споріднених душ. І не завжди все проходить гладко. Дивись на це філософски. Бо було б гірше коли б так сталось через декілька років. Не заземляй свої мрії. Удачі!
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я просто розбита, а, крім побажати йому щастя, робити нічого.
Всі ми люди з свідомості (думок) та плоті. І деколи навіть думкам складно пристосуватись в цьому світі, то що говорити про проблеми тіла... Але в людини головне свідомість. І думки кинуті в благородний людський грунт рано чи пізно зійдуть ростками і стануть плодами в людській свідомості.
І тоді життя буде прожите недаремно. Оце і є найвища людська ціль...
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хочеться бачити відповідність словам, тим паче якщо це чоловіки, це ж сильна стать. Після такого треба засумніватися, хто сильний, а хто слабкий.