Я не хочу закінчувати розмову,
Яка давно закінчилась в реалі,
Я живу минулим, я повертаюсь туди знову,
А що далі…?
Ти, як завше, житимеш всередині того,
Що вже важко назвати моїм світом,
Там зараз нема нічого…
Ти був світлом.
Мій світ квітнув.
Чи знав ти те, що мої очі,
Блищать для тебе?
А зараз самотні, безсонні ночі
І сіре небо,
Розітнуте лезом світанку…
Я хочу пити з тобою каву
І обіймати тебе зранку…
Ти пам’ятай мене, яскраву,
Колишню твою обранку…
Ту яку ти звав сонцем
І яке посадив за грати.
Для кого тепер світити,
Кому писати?
Про те, як шалено тебе кохаю
І вірю в диво…
І я чекаю…чекаю…чекаю…
Хоч і люблю, але вже звикаю,
Це жахливо…
А потім думка… І все спочатку,
Це нескінченність мого кохання,
Бо ти пішов і лишив на згадку,
Наші цілунки, палкі зізнання…
Прощання.
Страждання.
