Кружляло листя поміж небесами,
осіннє,тепле, сповнене сльозами.
Летіло,тихо плакало з вітрами,
а потім зникло, впало перед нами.
Принесло казку з білими снігами,
мовчало довго, так, як ми мовчали.
Просилось жити, било душу сильно,
а потім стихло, наче стало димом.
І дим той не дає кричати,
він гріє душу, хоче лікувати
ті рани в серці, що цвітуть квітками,
а потім тихнуть, в"янучи ночами.
Нещасні квіти хочуть пелюстками
обняти небо, як живі, - руками.
Втекти від серця, звільнитись від кохання,
не вірити в мороз,
не вірити в чекання.
Гарно!!!! 
