Все прийму, що судилось мені,
Все, що доля-віщунка намітила.
Знову день пробіжить по стерні
Польовими осінніми квітами.
І засвітиться сонце згори
Усіма пурпуровими звабами.
Ви куди, молоді явори,
Ще до літа? Та літо вже бабине!
Пролетіли роки? Не біда!
Кожну мить пережитого згадую.
Блудить осінь від листя руда,
Як дівча – між любов’ю і зрадою.
Мені подобається чіткість рядків, все скрупульозно виміряно. І осінь вже не осінь, а пройдешні роки і накопичена мудрість, і смиренність перед Божими рішеннями і радість за прожите - значить воно було добрим і правильним.
Знімаю капелюха.
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Володимире за уважне читання, глибоко-осмислену оцінку. Приємно, що вам сподобалось.
Торкнуло душу... 
Прекрасна меланхолійна лірика! 
і смиренність перед Божими рішеннями і радість за прожите - значить воно було добрим і правильним.
