Хтось перший з нас колись сказав «Пробач».
Хтось мовив сумовито «Пробачаю».
Удалечінь легесенько відчалив
кохання човен.
А чи смійсь, чи плач…
Вітрила мрій торкалися мети.
Кохання загасало й гоготіло.
Ми іскорки кресали, бо хотіли
на березі розради вдвох зійти.
То де ж ми помилилися й коли?
Щомиті не лишалися на чатах.
Щемить, а ми навчилися прощати.
Та так, що вже й кохання не болить.
Так щиро говорили ми «Прости».
Так часто і так завчено прощали.
Без весел човен втомлено причалив.
І тихо стогне берег самоти.
Збагнули вже – печалі є межа.
Прощали ми, але не знали міри.
Прощаємось. Нарешті зрозуміли:
сильнішим за любов буває жаль.
В обох у нас однакова вина.
Наука нам, а молодим – повчання.
Щемке прощання цебенить мовчанням.
Прости й прощай.
Яка гірка ціна!
Пробачати - це значить надіятися на те, що більше помилки не буде. Але по доброті своїй ми чимало разів пробачаємо тих, кого любимо, хоч вони, може, того не варті. То чи не краще послати їх до чорта, якщо вони не розуміють своєї помилки і користуються чиєюсь добротою.
Це така моя думка!
Гарний твір! Примушує задуматися. Є такі люди, що не можуть прощати навіть дрібниці, забуваючи про те, скільки разів в житті їх пробачали.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щемно... Пробачити можна, якщо любиш. Та чи варто так часто випробовувати любляче серце і користуватися його всепрощенням? Глибока тема, життєва. І виконання, як завжди, на висоті!
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви торкнули дуже філософське питання: чи потрібно пробачати у коханні, і чи все можна вибачити? Де та межа, за якою вже прірва? Прощання з коханням завжди дуже болюче сприймається! І нехай то буде повчанням усім закоханим парам: що жаліти і любити - то різні речі...Дякую! Дуже гарний вірш!
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00