ти дихаєш
руйнуючи хребти всіх зазорених небосхилів.
в стінки легень втискаєш потемнілий кисень,
змішаний з застудою обпалених поверхонь
багатоповерхівок,
ти дихаєш і обвалюється серпень мій освячений,
відкурений, збережений на дні попільнички
сріблістю, розкладений по книжковостях аркушем
прочитаним
і забутим.
ти дихаєш
в такт зітхань балконів
і під ́їздів, що надвечір засвічені сквернословлять
у відоповідь штампованим перехожим.
стогнуть канали, нічев ́ям заповнені.
місто каліками стомлює тротуари.
траурість зашкалює, коли ти дихаєш.
ти дихаєш, збиваючи яблука з чорно-білих фото,
зриваючи сукні їх вінтажних коштувальниць,
в них, знаєш, посмішки ідеальні,
а ми судомами скручені.
я змучена
від твого дихання.
