Десь під чорним небом безмежної ненависті лежав той, хто завинив. Він порушив Абсолютну Справедливість. І був покараний.
З грудей стирчали їжаком залізні шипи. Дихання і пульс були абсолютно відсутні.
Багато людей проходило повз нього щодня. Деякі вдавали, що не помічають, а інші, може і справді не помічали, заклопотані буденністю. А інші зупинялися і показували своїм дітям, кажучи: "Ось бачиш, що з тобою буде, якщо ти..." А інші... Інші... Всі навколо були ІНШИМИ!!! Вони ніколи б не змогли усвідомити і соту частинку почуттів тої душі, яка... Яка відважилась виступити проти Абсолютної Справедливості.
Падав дощ, потім- сніг. І сталося те, на що ніхто не очікував: ВІН прокинувся і відкрив очі. Що сталося? Як таке може бути? "Легко"- відповів ВІН приємним чоловічим голосом, зірвався із залізних шпичаків, на які був настромлений і пішов собі вулицею.
З того часу Справедливість перестала бути Абсолютною, стала "просто справедливістю", а порушника більше ніхто ніколи не бачив.
Знаєте, моя ввічливість і інші риси "джентельмена" (пропускати дівчат вперед і все таке....) - це хронічна хвороба. Я багато разів пробував її лікувати - не виходить, хоч від цього мені немає ні користі, ні подяки.... А щодо *у нас не воскресають*, то ідея справді чудова, і сам може спробую щось написати. Якщо вийде - сподіваюсь, що у плагіаті звинувачувати не будете
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
даруйте, моя думка була висловлена неправильно: все реалістично, але завершення нажаль не дуже реалістичне (нажаль у нас не воскресають... )
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
думка висловлена правильно. Але ви, мабуть, дечого не розумієте: я не бог, я не ангел, я навіть не відома людина. Я такий самий, як і ви. Такщо не треба надмірної поваги/ввічливості.
*у нас не воскресають* - прекрасна назва для мого наступного твору. Спасибі за ідею)
)
