…із потойбіччя скоринки земної,
зо сну,
а, може – передбуття,
ріжеться, протикається,
виникає-вирі́зьблюється поволі
у світ невідомий
кволе ще,
сили власної несвідоме,
не спізнале свого призначення,
сором`язливе наразі життя:
прокидаються корінці –
підземні блукальці
і пілігрими –
життя земного пода́телі,
споконвічні,
мудрі і незборимі…
…нарікають
захряслі у самосвятстві люди,
у гордині немудрій – судять:
дії природні – одвічні
мудро прості і таємно магічні
словами порожніми
гу́дять…
готові усіх і уся повчати:
як сходити, як рости,
цвісти –
плодоноси-ти…
як дихати, думати,
із якої ноги ступати,
говорити-мовчати,
молитви́ складати…
…запізніла весна –
неспішний природний вихід
життя зо сна:
ні трави, ні квіток нема
тривожність сама…
із-під земної скори́нки –
кволо-тонесенькі голочки́,
ниточки́,
на гілках зага́яних –
ще ті́льки накльовуються бруньочки…
життя
випростується зо сну
у цьогорі́ч запізнілу весну…
радійте і веселіться, люди!
але ж ні…
самовдоволено-невдоволе-ні…
життя! брутально-лайливо «будять»:
траво!
треба так-о – швидко рости,
чи примітивна і недолуга ти?!
квітки!
пора цвісти! –
і лізуть пальцями заскорузлими
розколупувати
бруньки-пелюстки…
самозванці-критики
…регоче
спільна в`язниця –
плосковимірна,
ілюзорнолиця,
дзвякають брязкальця на ковпаках
в`язнів –
у власній уяві великих
і благообразних
блазнів:
цікава облуда, западня хитра:
у кожного блазня
на голові
щонайскромніше – митра…
блазні
розумово сліпі і німі –
у в`язниці ревнивій
контролюють
кожен іншого
і тримають у бруді – самі…
ґвалтують-повчають,
тому́ –
а чому́ ?..
– самі не знають…
до всіх і вся – у претензії…
сундуків Пандори роздутих
сізіфівські носії…
«…ах!.. «сундуків Пандори
сізіфівські»!... – так не можна казати!...» –
а чи не пішли б ви у сад –
погуляти…
гетьте! у сад!
соловей і ворон –
піє кожен на свій,
Богом указаний, лад…
у хи́стах своїх обоє ростут(ь)!
і хто їм суддя і повчитель тут?
Прокрусти!
від землі і до неба…
нічого живого не пу́стите
ви́рости
над ваші мізерні потреби:
усе живе «підрівнюєте»
до недорослих себе…
повільно цьогоріч росте трава?
нігтями-кігтями –
уже нині
витягніть швидше її з-під землі…
великі у вашій спітнілій гордині -
перед Богом станете
самих найменших – малі…
18.04.2013
На мою думку, цій псевдорегулярності є своє визначення - звичайний розбрат і відсутність Любові, зовнішньої єдності не досягнемо без внутрішньої - єдності серця, душі, духа із енергією Божої Любові
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
саме так, саме так і є - пихатість і гординю за турботу видають... Любов підказує, але не примушує... і чекає - бо знає, що дочекається... вірить - бо знає... будемо ж і на їхнє просвітлення сподіватися... поки що ознак не подають...))) але - все в руках Божих...
марно повертати течію, все одно задом наперед не потече...
А клювати людину, що вона пише так, як їй бачиться і думається- жорстоко...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цілком солідарна з Вами, пані Любо... а найбільше дивує те, що ПОЕТИ заїдають часто своїх же собратій... і так наполегливо - відслідковують по всьому інтернет-простору поетичному і "вчать, вчать" - і якби ж то вчили, а то - потоптують... безапеляційно і самовпевнено, навіть не потрудившись "почути", що переслідуваний намагався висловити... а ще й називають такі свої дії "допомогою" (не мене у даній ситуації "вчили", іншу людину...) - у той же час про Свободу ніби-то мріють, народ до революцій кличуть- "хрип рвуть", єднатися від народу вимагають - а самі - як павуки в банці - починати єднатися треба самим, тим, хто до єднання народ зове... бо радити легко, а от приклад щирий подати - то вже потрудитися НАД СОБОЮ треба... але хіба так вони чинять у гордині їхній?..
але ж "навчитися" (чи й не навчитися...)писати людина може тільки - писавши... це процес... як дитина вчиться ходити - скільки падає, затинається - але вчиться ж і, врещті, - йде...
"Велика" Свобода - поняття збірне... і складається воно із "маленьких" внутрішніх свобод індивідів групи (чи народу)... чи можлива свобода за умов, коли одне диктує іншому - навіть у такій інтимній сфері, як творчий процес... який сам по собі - радість, а критикани перетворюють його на страх... (я не виключаю товариських "підказок-порад навзаємних, але ж для таких зауважень є приват... врешті, якщо хтось не проти публічниї "критики" - то будь ласка... але коли автор відбивається і втікає, а його переслідують і "вчать-допомагають" - це вже... справді жорстоко...
на нашому сайті, слава Богу, ніхто нікого не скубе... і це просто правильно - бо ми ж не критики (а це професія і окремий вид діяльності, це - фах...) - а поети... ну, нехай - автори, якщо "поети" звучатиме для когось занадто "громко"... всі ми вчимося і взаємно радіємо успіхам одне одного.. оце і є "навчання" - і свободи взаємної і творчого росту...
Цікаві роздуми, глибокі та актуальні. Кажуть, скільки людей, стільки й думок, тому переконати інших переглянути свої погляди не просто...В таких випадках авторові краще не зважати на чиїсь прискіпливі зауваження і писати так, як підказує серце. Кожен вірш обов'язково знайде свого читача, як би наполегливо не старалися критики придушити його. Людський осуд завжди був і буде. Не лише в мистецтві, а й у всіх сферах нашого життя. І ми не в змозі якось вплинути на це. Головне, не зрадити собі і дослухатися до свого внутрішнього голосу. Адже трава, і справді, сама знає, як їй рости.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мудрий висновок, пані Наталю... саме через право трави рости так, як вона знає і вміє - увесь сир-бор... одним до вподоби газони стрижені, а іншим - не кошені луги... кому кого з цих - повчати? і що краще - газони чи луги?... чи можна "випрямити" зігнуту в рості її гілку? а мало які гілки ростуть рівно - усі якось шукають, щоб і собі сонця побачити... з-поміж інших, егоїстично-розпросторених на все небо, гілок... дехто любить надавати "допомоги іншим", які за тією допомогою не зверталися і її не потребують(хай і через власне недомисліє не потребують, але кожен з нас має право і на власне недомисліє...)- то їхня допомога нав"язлива (особливо переслідування по всіх сайтах з "допомогою" публічною їхньою, що мало місце)- це гординя і зазнайсто, бо "допомагаючи" - людина вже почувається "вищою" за ту, якій допомагає... подає ніби... а що подають зазвичай?... от у цьому головне неприйняття "насильної допомоги" жертвами усіх чванливих маститостей... є - кому подобаються чиїсь сторонні втручання і вони мають право на свої насолоди... але вони, прийнявши приниження на свою адресу раніше - тепер намагаються принижувати інших, як раніше то чинили з ними... армія, тюрма, кожна деспотія отак структурована - за принципом курятника: хто вище виліз на вишки - то більшу кількість тих, що внизу сидять, "запачкати" дозволяє собі...
насильницька "допомога" (читай диктат) - це так само благородно, як допомагати рибі, щоб "не втопилася" - вийнявши її на берег...
переконувати нікому нікого не варто, можна "ділитися поглядами", де сторони процесу однаково зацікавлені у розмові... якщо навіть погляди їхні не збігаються... а для товариських справді поривань - є приват... публічна "казнь" - це ще додаткове покарання, чи не так?...
вибачатися мали б усі - хто кого образив... але це також право кожного...
чи потрібна нам ця розмова, Наталю?... позиції ж відомі...
(маттоїдність - тобто нав"язування себе всім (приблизно) - це вже не психологія, а психіатрія - "друге крило" плагіату...)
Не переймайтеся, Валюшо! Я розцінюю тут мої студії російською (та й українською теж)як своєріднну арттерапію, бо маю інше життєве амплуа (як, зрештою, більшість членів нашого клубу), воно приносить мені не менше задоволення, ніж моє хоббі та є моєю costa de vita. Спішу на роботу! А з Вами можна говорити... вічність! Запрошую на вранішню каву
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..от Ви і висловили САМЕ ГОЛОВНЕ - "як своєріднну арттерапію"...
і саме це "право" я і захищала, вступивши у протистояння із нав"язливими критикантшами, які переслідували одного з нас (інтернет-поетів, чи авторів, чи "арттерапевтів") - і надалі будуть переслідувати його по всіх поет-сайтах - повчаючи, як йому слід думати і писати... інтернет-простір, виявляється, затісний...
приймаю Ваше симпатичне запрошення покавувати і бажаю Вам приємного робочого дня... і довкола-робочого також...
"мудрі і незборимі…" Ваші вірші, Валентино! Одразу й не втнеш! Стереоскопічні якісь
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
о... пане Олексо! невже й справді стільки зусиль доводиться докладати?.. і таких!.. я налякана...
так просто, здається мені, тут усе: прискорювати будь-який природний процес(як і творчого зростання кожного з нас) - це гальмування природного того процесу, а то й переривання його... агресивні і нав"язливі вказівки "маститостей" (коли їх не просив ніхто "вчити-допомагати")- відбирають у "учнів" радість процесу творчого і глушать цей рух-розвиток... хіба можна заставити, змусити! траву рости швидше - усівшись на неї і "витягувати" її догори, чіпляючись нігтями-кігтями за тоненькі сходи трави, що тільки-но проткнулися з-під землі... таким чином можна тільки зашкодити траві, пообривавши її першосходи не зміцнілі... отака "картинка"...
дякую Вам за "стереоскопічні" - приємне мені означення... "Стереозображення відрізняються від звичайних тим, що створюють ілюзію обсягу..." - це всього лише ілюзія й ніщо інше...
я от вболіваю, що своїми "мудрими" роздумами попередніми призвела до того, що Ви перестали ставити російські Ваші тексти поруч з українськими віршами... почуваюся через те втручання моє - також якоюсь мірою приналежною до цих, які "лізуть, куди їх не прошено"... звичайно, із найкращих "поривань" я усього лише поділилася власним досвідом, але чи цікавив Вас мій "ВЛАСНИЙ ДОСВІД", і чи не нав"язала я Вам його... одне слово - соромлюся за мої втручання у Ваш творчий процес... свого часу я САМА зробила потрібні МЕНІ висновки, а Вам, виходить так, у чомусь завадила... вибачайте великодушно...
Все, що змінюється - на краще. Життя дає уроки, інколи - болючі. І відповідати інколи доводиться і за минулі покоління... Основне - мати мужність допомогти і мати мудрість не заважати отримати урок ближнім. І не сплутати одне з одним...
Об'ємно-образовий твір, дуже багато всього у ньому - сильно!!!! Дякую! Вклоняюся!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
МОЖУ СКАЗАТИ ЛИШЕ ОДНЕ - Я ВРАЖЕНА! ВИ, ЛЮБА ПАНІ іНЕССО-new,ПРОЧИТАЛИ НЕ СТІЛЬКИ ВІРША - СКІЛЬКИ МЕНЕ... А ще точніше - нас обох... тільки мене у глибокій і віддаленій (як мені здається...))) перспективі вірша цього...
не просто дякую, а ДЯКУЮ ВАМ!!!!
...не сама, не сама у пустелі сій - не сама!!!
"Основне - мати мужність допомогти і мати мудрість не заважати отримати урок ближнім. І не сплутати одне з одним..." - САМЕ І САМЕ ТАК... ще раз - просто рада і вдячна Вам...
Атож, безсилі всі наші заклики-заклинання... Тільки Матінка-природа і та Сила, що над нею, узгоджують свої дії... Всьому свій час і місце...
Терпіння !
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мудре терпіння... і слова Ваші, пане Василю, мудрі...
але цей вірш має конкретних адресатів - стався ще один раунд відстоювання права на "свободу творчості" - цього разу "критики-самозванці" клювали іншого автора - і заклювали... назовсім... я там вступилася - далі вже Ви здогадуєтеся, як розвивалися події...
як їх багато... точніше - вони ті самі, з одного зараженого гординею "епіцентру", тільки розповзаються і розповзлися вже по всьому інтернет-простору... як ніби віруси які...