Іде дідусь і винувато посміхається -
Соромиться дідусь своєї старості.
Навкруг пісні звучать про Перемогу
Дідусь благає хоч когось про допомогу,
Без крику, нарікань - очима зболеними,
Старечими ногами,і руками кволими.
Сьогодні покладе він друзям квіти,
А завтра від нужди куди подітись?
День Перемоги промайне, як сон,і казка,
А завтра без просвіт – не Божа ласка.
Далека молодість, війна - тепер, мов свято,
У діда друзів вже лишилось небагато,
І біля вічного вогню –уже їх жменька -
Дні пролетіли непомітно, так швиденько,
А відголоски від війни все серце жалять,
Онуки дідові в цей день горілку шмалять,
І шашлики смачнючі уминають,
Про дідові проблеми і не знають,
А він іде і винувато посміхається,
Що ще живий і досі – вибачається.
05.05.2012р Надія Таршин
Так багато нсказано у цьому вірші! Кінець як бомба!!!
-А він іде і винувато посміхається,
Що ще живий і досі – вибачається.
Скільки таких, що вибачаються! І за ту війну і за ту перемогу! 250.000 молодих хлопців і дівчат,( 14-16 років діти) не озброєних, гатили своїми тіламим Дніпро! Багато з них і плавати не вміли, а їх гнали з наказу Жукова, Ватутіна. Так перемогли, але якою ціною! Панахиди варто правити за душі невинних синів і дочок нашої України. Треба молитися, щоб це лихо більш ніколи не повернулося на наші землі.
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Наталочко, згодна з кожним Вашим словом. Я думаю, що і міста у нас знищені були, тому що не було кому дорожити історією. Накази не обговорювались.