Я кохаю його безмежно
За дитячість Пітера Пена.
Ця гарячість його південна
Зводить з розуму. Наче залежна
Як від коксу – від нього. Так ніжно
Оболонку з Душі я зриваю,
Бо Душа його – то стежка до Раю –
Відкривається світ дивовижний.
Я кохаю його божевільно,
Глузд здоровий тотально втрачаю,
Я його підсердечно вивчаю,
Препарую його Душу вільну.
Я кохаю його натхненно.
Його пристрасть, мов річка неспинна,
Бо течуть італійські вина
В його крові гарячій по венам.
Я кохаю його безмежно
За цю сонячність чистого світла.
Він – моя кольорова палітра.
Я від нього нестерпно залежна.
Він як райдуга змішана з вітром.
30.03.2013
знаешь.. твои стихи (озвучка) на украинском языке настолько экзотичны, что просто заставляет слушать их раз за разом, наслаждаясь красотой и первобытностью... ты ведь когда-то была ребёнком, не так ли?! и тебе читали сказки?! так вот: ощущение при прослушивании твоих стихов гораздо сильнее и ярче, чем сказки в детстве...
Michelle Paffer відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ты всегда пишешь такие удивительные комментарии
И я рада подарить тебе хоть немного сказки
нежность такая... будто весенний сад... будто майский теплый ветерок... будто листики, к которым хочется прикоснуться... будто сладость, которую любишь больше всего...
Michelle Paffer відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сама удивляюсь, что могу писать не только депрессивные стихи, но и такие время от времени, хотя раньше ни одного такого не было
