Коли від скромності помреш,
ніхто тебе не оправдає.
І де загубиш, де знайдеш,
ніхто за тебе не вгадає.
І згасла думка ще прийде
до когось іншими словами.
Вони витають десь над нами.
Кому не спиться, той знайде.
І поки сам ще не погас
і не доживсь до епітафій,
із повсякденних фотографій
я не дивитимусь на вас.
Наш час у нас не промине
аж поки буде вічне слово
і ви почуєте мене,
а не мене, то рідну мову.
На килимі моїх думок
впізнаєте усі мережки
послівно із рядка в рядок...
Ніхто не зіб’ється зі стежки.
Сліпим потрібне наяву
все, що умію ще відкрити.
Щоб тих думок не пропустити,
я, може, тільки і живу.
Для чого жив? Пишіть, – не знаю.
Я ще нічого не довів
своїм життям у ріднім краї.
Для чого пишу? Відповів, –
від молі й бруду зберігаю
тендітний килим рідних слів.
І взагалі сильна думка. 
