коли народилась людина –
Бог сказав їй:
…дитино,
нічого не бійся,
Я буду з тобою
скрізь і завжди –
упевнено йди…
а щоби сумніви міг побороти
і доказ Моєї присутності
неодмінно знайти –
щоразу, коли озирне́шся ти –
поруч із твоїми слідами
побачиш Мої сліди…
упевнено йди…
сину...
…пішла людина
стежечкою у траві:
пі́дтюпцем, пі́дско́ком,
безтурботним кроком…
веселі джмелики
і метелики
медозбо́рили у її серці
і голові…
йшла-ішла – підросла
і подумала ненароком:
«…зажди,
чи справді поряд
із моїми слідами -
помітні Його сліди?...»
огляну́лася упіво́ка
і побачила
обіч відбитків од ніг своїх
два Божих сліди – чітки́х і надій-них…
безтурботно
стебелинку в зубах затисла
і далі собі пішла…
і так щоразу:
хоч прямо іди,
хочеш, звертай куди,
лужком-бережком,
чи самим краєчком води –
оглянешся, а за тобою слі́дом
за́вжди чотири вірні сліди́…
…аж якось настала
сіра днина,
і пробила
важка година:
прийшла до краю пустелі
людина…
…обминути пустелю?
але до Мети
конче треба її – пустелю –
навпростець перейти…
іди…
за тобою – чотири сліди…
маєш сумніви, може?..
озирнись: оті два – твої,
а обіч іще два –
Божі…
пустеля мертва,
пустеля безводна…
удень – пекельна,
уночі – холодна…
важко і страшно,
та мусиш ти,
людино,
пустелю свою перейти…
людина постояла
на краю
і у безвість пустелі
рішуче пішла –
сміла
і певна Бога була…
…піски і піски,
як віки́,
засмагло-лиці –
ні де́ревця аніде,
ні криниці…
голод і спрага –
хоч би ковточок водиці…
до решти змучившись,
озирнулася з відчаєм проти ночі –
а на пісках жагучих
два власних
кволеньких слідочки –
Бога поруч нема…
людина
серед пустелі – сама…
що тут робити –
лягати вмирати,
чи йти…
ногу за ногу плутано переставляти…
падати і вставати…
зовсім утративши сили –
повзти…
обра́зу і відчай
у серці
людина перемогла –
якось пішла…
врешті,
скінчилась пустеля –
чиясь
випадкова оселя
подорожнього прийняла:
зігріла,
нагодувала і напоїла,
окраєць хліба
у дорогу дала…
перепочила людина,
ожила́,
стежку свою упізнала
і дальше поволі пішла…
…довго мере́жилися стежки,
зацвітали і обсипались плодами садки –
людина упевнено йшла,
про пустелю свою
і не згадувала…
не озиралася позад себе,
бо не мала такої потреби...
якось же із цікавості,
чи жартома,
голова
напівобернулася ніби сама
і глянули очі туди,
де, звичайно ж, мали б стелитися
два самотніх
людських сліди –
О!.. – вирвався подив щирий,
бо слідів
стелилося слідом –
знову
чотири…
і сказала людина: – Отче!
я дорікнути Тобі не хочу…
але
за півкрок до загину,
у найважчу мою хвилину,
серед пустелі безплідної
Ти самотою мене покинув…
умираючи без ковтка води –
я озирнувся з надією,
і за собою побачив
тільки два мої,
безпорадні і кволі, сліди…
«…людино,
люба Моя дитино…
сину...
були надаре́мними відчай і страх:
озираючись у пустелі
без надії і без води, –
ти узрів
на пекучих її пісках –
тільки Мої сліди:
на той час –
Я давно уже
ніс тебе
на руках…»
01.04.2013
Я у НАДЗВИЧАЙНОМУ ЗАХОПЛЕННІ!!!! Чудова притча по-особливому розказана. Вона просто освіжилася, відродилася, стала більш близькою... Дякую дуже за величезне задоволення!!!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам щиро і радісно, люба пані Інесочко-new! у такі чисті і світлі обійми приймаєте Ви мою версію цієї неперевершеної притчі... і це - щастя моє... моя Нагорода найвища... хай пребуде Люблячий з Вами скрізь і завжди...
В кожну хвилину життя ми маємо підтримку Бога, однозначно. А яким чином вона проявляється, залежить від того, якими ми є... Дуже гарно, Валю.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пані Тамарочко... так, ця притча додає нам розуміння несамотності і підзахисності нашої... отже - надії, віри... знання, що Любов - ніколи не зраджує...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Вікторе... сама радію... не просто мені здавалося "прозовий" сюжет, у який давно "закохана" (тобто, усталений), перемістити в іншу форму... таке враження, що сам (сюжет) "перемістився"... отже - ця притча "хотіла" одягнутися ще й у таку одіж, як тут ось... це цікаво... (мені...)
пустеля мертва, пустеля безводна… удень – пекельна, уночі –холодна… важко і страшно, та мусиш ти, людино, пустелю свою перейти…
Мудра Ви людина, Валю! Сильно!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Віталію... усі ми осмисляємо себе і світ наш...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щораз, коли ми озираємося в пустелях наших і бачимо на піску так-но два сліди - це є свідченням того факту, що нас несено на Руках... таке знання додає ентузіазму...
що ж до "розмаху" цієї "повісті", то... скоротити можна все: взяти і викинути половину... хоч як це смішно звучить, але з такими "редправками" не раз доводилося стикатися... навіть минулого року... столичне солідне літвидання облюбувало собі мого вірша і , навіть не попередивши, надрукувало на своїх сторінках - чотири рядочки - із усього восьми... і авторство моє поставили... над тими кастрованими чотирма рядочками - абсолютно не зрозуміло до чого кинутими ніби автором...
"редактори" часто виставляють авторів просто на сміх...
а щодо "мудрих порад стороннього", то - "вчити" і "повчати" - це антоніми... хай там... а нам "своє робить"...
Jak na mene - ni4ogo zajvogo tyt pruburatu ne potribno. 4utaetjsja na odnomy duhanni i vid4yvajy, w4o pusalosja tez na odnomy.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
саме так - на одному диханні, я навіть олівця від блокнота не відірвала... так но встигала сторінки перегортати... ну, на моніторі, звичайно, вже з півгодинки пороздивлялася уважніше - тому, буде так, як є, бо вірш сам себе написав...)))
а стосовно мудрих порад... тільки подякувати і варто... що й роблю наразі... а Вам надзвичайно вдячна і рада - також відчувається - щирість і доброзичливість...
Знаю цю притчу давно! Дуже майстерно, читала з захопленням!!!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
радію, що ця прекрасна притча Вам сподобалася і у моєму "виконанні" також... я з нею років зо 20 "ношусь" - дуже її люблю.... а сьогодні вона просто сама - несподівано взяла і написалася.... дуже тішуся їй.... і радію Вашому відгуку на притчу прекрасну цю, пані Tania...
Притча чудова, але особливістю їх є стислість, тому вони краще запам"ятовуються. Як притчі у Біблії. Так що лишилось прибрати лишнє. А жалко! Вистраждане.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вистраждане?..
зайве?...
дякую вам за візит і відгук... заходьте ще... правда, не обіцяю дослухатися - натура така...
притча... геніально!
"…пішла людина стежечкою у траві: підтюпцем, підскоком, безтурботним кроком… веселі джмелики і метелики медозборили у її серці і в голові…"