Туманами гордими ніжно покрита земля,
вологим гіллям променяться до сонця дерева,
на чистім подвір'ї заплакана з горя Вона
і світло у серці закрите, як хмарами небо...
Любила. Шукала. Чого тут сама
стоїть серед двору без жодного руху?
"Вона ж ненормальна" - хтось скаже, "вона
одержима словами ворожого духу."
Так кожен сказав би, якби він не знав,
так кожен обмовив би жінку...
Якби ж він почув, як коханий волав,
від птаха, клював, що печінку!
Загнали у потяг, в Сибір - так далеко,
де холоду й вітру полони стинають...
Втекти? Пережити? Ні. Буде нелегко
і очі кохані повз швидкість вагонів минають...
Не згодний з режимом, незгодний і гордий,
повалений тим же за власну мораль,
як звір, що загнали його, хоч й проворний,
переляком битий і в серці печаль...
Із рідного дому забрали частину душі,
та, що там забрали - з корінням з землі відірвали!
І згадував в натовпі, як з Нею ступав по росі...
...а дикі колеса вороже десь там стукотали...
Так довго плакала на самоті з собою,
так довго в даль вдивлялася Вона,
роки пройшли пов'язані журбою,
та все ж чекала і надіялась... вдова!!!
Ніхто і не сказав, ніхто не повідомив,
що вмер - промерз і за добу згорів
і крізь свої присмертні вже судоми,
шукав Її птахами чорних вій...
..туманами гордими ніжно покрита земля,
заплакані очі старечим поглядом зяють,
і сивим волоссям повита її голова...
"Вона ненормальна?" - здивовані люди питають...
Вірш зачепив за наболіле.Згадала розповідь мами про дідуся.Залишив десять дітей,а багатства була кобилка сліпа на око.Назвали куркулем.Сибір його вічний відпочинок.Сподобалось.
Валіко Коробкадзе відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що правда, з розміром не дуже, проте радує, що все правильно зрозуміли.
