Хвороба відступила і якось ненавмисно
Під ковдрою лежати стає дедалі тісно.
Вже й горло не болить і зняв пов’язку,
Що перед тим дружина умочила в спирт,
Та слина й досі ще гірка й доволі в’язка.
Підвівсь, в люстерко подививсь – о лихо!
На мене дивиться зарісший чоловік та тихий,
Його я чую стогін, немов би ехо то було.
Присів, чоло покрилось потом, від того,
Що бачив не себе я а якусь примару.
І перша думка, що голитись треба незабаром,
А потім – їсти, доволі вже валятись, спати,
Я скучив за життям, за світлом, за повітрям
І як ніколи хочу працювати…та їсти.
Назавтра вийду до людей і заявлю про себе,
Вони мене впізнати мусять, хоча б по одягу,
Або по впевненій моїй чіткій ході,
Сподіваюсь, що вона такою буде.
цікава розповідь для всього світу) накінець хтось після хвороби вийде на роботу... нова історія, нові фарби, все людство зможе віднайти новий досвід емоційний і життєвий у тексті, який ще сам не переживав...викликає емоційну пристрасть, наче отанні сцени Титаніка...(підказонька)
Роман Хвиль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
якраз у мене такий стан - "и ненакрашенная страшная и накрашенная" 
Ви красива жінка. 
любить и быть любимой!
не ображайтеся, на то в нас і поетичний сайт, щоб один одному підказували напрямки розвитку майстерності, а не просто кивали "гарно" 
накінець хтось після хвороби вийде на роботу... нова історія, нові фарби, все людство зможе віднайти новий досвід емоційний і життєвий у тексті, який ще сам не переживав...викликає емоційну пристрасть, наче отанні сцени Титаніка...(підказонька) 
Не хворій!
