Угорі ще останні зірки не розтанули,
і куди зачарованим оком не кинь -
малахітовий степ, і крізь ранішню синь,
наче клапоть хмарини, летить над отавами
легкокрило-щасливий від дикості кінь.
Розсипається грива вітрилом наповненим,
терном чесана, вмита травневим дощем.
Степові полини з ковилою товче
розкуйовджена воля копитом некованим,
під присвист батога, не принижена ще.
Сивий полиск боків ще не витерто шлеями,
до свободи розбіг не втинали віжки,
і не зваблював хліб із чужої руки.
Що із того, що доля колись ще нашле йому
неподолану втому підЙомів крутих...
А господарські коні ішли, ніби крадучись,
поки в полі іржав неприручений біс.
І ховали в очах неподолані заздрощі,
витягаючи долі обридлої віз.
Я підтримую пана Миколу ,
добре що читаю чужі коментарі -
бо як казала моя бабуся - думки сходяться у дурнів,або в талановитих людей.
Виберіть, що більше до вподоби
Славомир відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Напевне вибираю і одно і друге, бо розумні гроші заробляють, а сидіти і перебирати годинами десятки слів , виразів і образів, щоб написати чотири рядки...
,
