Я був ще молодим в далекім краї,
І жив з батьками в іншому селі,
Сусід через дорогу, пам`ятаю,
З сім`єю жив - і діточки малі.
І ось він осідлав якусь могилу,
Високу, метрів сорок від вікна,
Можливо, там козаків хоронили,
Скелету ж двохметрова довжина.
І не було там золота й алмазів,
Лиш хрестик почорнілий від іржі,
Можливо, люди мерли від прокази,
Чи вдавнину проходили бої.
І розчарований у тій знахідці,
Він зо зла їх у яму потурляв.
А уночі йому і його жінці,
Приснився сон, навіщо відкопав?
Навіщо потривожив сон і спокій,
Так знай: ми полягли у боротьбі,
Померли ми вже більш, як триста років,
А скоро смерть надійде і тобі.
Як точно відтворився сон той віщий -
Вже через тиждень і сусід помер.
Бо тут здійснився суд, мабуть, найвищий -
Далекий шлях долоні розпростер.
І виїхали всі з цього будинку,
Знайшли десь хату в іншому селі.
Вдівець узяв із дітьми його жінку -
Лишилися лиш спогади старі.
