Ти бачив Україну навесні,
Одягнену рясним цвітінням вишень?
Ти бачив Україну восени
У кольорах п’янких, барвистих?
Ти бачив Україну, а чи ні?
Ти чув мелодії сполоханого степу?
Ти чув як луна котиться з гори?
Чи відчував усе те своїм серцем?
Ти зустрічав колись її людей?
Чи заглядав відверто у їхні очі?
Бо в світі більш нема таких очей,
А ти дивитись в них зовсім не хочеш…
Якби ж ти знав душа у них яка,
Наповнена любов`ю до свободи .
А мова, наче щебет солов’я,
Яка занурює у вирій насолоди.
Ти бачив Україну, її чув?
Чи відчував усю її чарівність?
Чи ти згадав, що українець, чи забув?
Чи так і не знайшов в собі сміливість?
Згадав про те я нещодавно,
(Втім, краще пізно, ніж ніколи)
Тепер от вчуся цінувати спадок -
Вкраїнську мову, цих людей та гори...
І не віддам то вже нікОму!
Патріотизм для мене є особливою темою, але далеко не однозначною.Я заглядав відверто у їх очі, і нажаль не побачив у них те про що ви пишите. А ще я безліч разів бачив, як носії цих очей викидали сміття у річку, тим самим проявляючи не повагу до власної природи. І таких людей більшість, а значить вони і є справжніми українцями. Природа прекрасна, але боюсь ми українці не варті її.
Лєха Суслик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам за коментар
моливо, просто, вони не знайшли в собі сміливість...можливо, сміливості не знайшла більшість, саме тому отримали те, чого варті