Живу я там, де гай вишневий є,
Де в різнотравних килимах галяви,
Й вода Дніпрова сонцем виграє,
І гірники працюють не для слави!
Люблю я запашний куточок цей
Землі моєї – неньки України!
Щаслива усмішка на все лице,
Бо донька я великої родини!
Цей мій куточок всякий люд прийма,
То ж мова тут не тільки українська,
Та крик ніхто із цього не здійма,
Знаходиться чужинцю борщу миска!
Не можу винести болючих слів,
Коли Вкраїну ділять на частини…
Коли б народ до Бога очі звів,
То не було б недоброї години!
Ось тому і пишу я для людей,
Для тих, хто хоче злагоди і миру:
Побаче що Господь, коли прийде? -
Що брат на брата підійма сокиру?
Де та любов, що з’єднує серця?
Де те плече, що дасть піднятись, встати?
А вираз злий?! Невже він до лиця?
Ще скільки із людей піде за грати?
Бог довготерпить, жде у душах змін,
Та час іде, не спинеться й на йоту.
Почуйте ви отой церковний дзвін!..
Ідіть до Бога, потім - на роботу.
Болить душа… І серденько болить…
Чи схід і захід не одна Вкраїна?
Нена́висть може лиш любов спинить -
Для цього нам дається Божа днина!
13.02.2013
а хто Україну діле на частини? здається - за останні 20 років вона стала і більшою, і незалежною! чи не так?)
Людмила Дзвонок відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та є ще таке у нас на Україні. Більшою вона не стала, а незалежна - це від чого і кого? Те, що ми називаємося незалежною Україною, ще не значить, що ми незалежні. Дякую Вам за те, що цікавитеся, є свої думки!
