Купався вечір в теплім молоці
Повітря , що просякло виноградом.
Бурштинові ярились бубонці,
Лоза спадала шелестким каскадом.
Прогнулися шпалери від ваги,
Блаженства грон охрещених водою,
Дніпрові, що голубить береги,
Йдучи до моря дужою ходою.
Владика ночі молодик-фазан,
Клював перлинки ягідок дозрілих.
Шафрановий нектар сльозив із ран
На пелюстки ромашок захмелілих.
Прогонисті тополі край садів,
Вершками розчинялися в сузір’ях.
Намитий вечір ніжно солов’їв.
І пахло виноградом на подвір’ях.
Прогонисті тополі край садів,
Вершками розчинялися в сузір’ях.
Намитий вечір ніжно солов’їв.
І пахло виноградом на подвір’ях.... - увесь вірш прекрасно-янтарно-дозріло соковитий... але що вже цей останній акорд - просто... клас! вечір солов"їв (що робив?, дієслово, тобто) - красота!
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Солов*їв, то дійсно задумувалось як дієслово. Щиро дякую що вловили мій поетичний повів!!!
Я згодна з Ведмежатком: стиль письма неповторний Це кажу щоразу, коли читаю Ваш твір. На ім'я автора можна не дивитись - почерк "узнаванний" чи "упізнанний"
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У Вас неповторний стиль письма. Я б сказала, АБ-СО-ЛЮТ-НО індивідуальний, ну, хіба що десь віддалено нагадує Вінграновського... правда, я в другому катрені трошки не зрозуміла структуру речення
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На мій сором, незнаю про кого йдеться. А катрен дійсно трохи того...