Передумови щастя, так само, як і нещастя, знаходяться в нас самих. Зовнішні обставини навряд чи відіграють тут важливу роль. Ні походження, ні матеріальний статус, ні професійні здобутки для жінки не мають такого значення, як жіночність характеру. Звичайно, якщо жінка хоче бути щасливою, і не підміняє жіноче щастя сурогатами типу «реалізована», чи «самодостатня». Самореалізація – річ потрібна, корисна й важлива. Але жіночого щастя замінити не може. Кількість по-жіночому нещасливих у наш час – незаперечне тому підтвердження. У гонитві за самореалізацією і самодостатністю ми, жінки, забули, що щастя – це поняття парне. Тут будь-яке «само…» - програшний варіант. Як би ми не опиралися, як би не протестували, а Всевишній творив жінку з ребра чоловіка. Для чоловіка. Якщо відкинути внутрішні протести й обурення й подивитись на ситуацію незамуленим емоціями оком, в ній можна знайти багато цікавого й захоплюючого, як багато воістину чудесного є у всіх проявах нашого Творця. Мене надзвичайно хвилює процес співставлення чоловічого й жіночого характеру. Те, як певні жіночі риси (ні, не протиставляються!) доповнюють чоловічі, неймовірно цікаво спостерігати. Виявляється, риси наших характерів у ідеалі (тобто, у задумі Божому) стовідсотково парні, вони не тільки доповнюють одна одну, вони підживлюють, підтримують, плекають і жіночність, і мужність в нас. Силу доповнює ніжність. Інакше, де і навіщо потрібна була б ця сила? А що доповнює чоловічу гідність? Як добре, що наша мова дещо відстала у метаморфозах сучасності від російської. Там словосполучення «чоловіча гідність» – (рос.) «мужское достоинство» – не просто втратила початкове значення, а й набула прямо протилежного. Знакова заміна! Те, що несло в собі зерно найвищих чеснот людської особистості, зерно криштальної моральної чистоти, почало вказувати на статевий орган. Чим не віртуальній образ сучасності?
Скажете, я жорстко суджу? Тоді давайте задамося питанням: чи хотіла би я мати поряд чоловіка, позбавленого гідності? (Може, хтось собі питань таких не ставить, але, сподіваюсь, він і есе моїх не читає.) Поряд з чоловіком, що має власну гідність, може стати жінка, що наділена рисою-доповненням. Якщо таких жінок нема, гідність атрофується, їй доповнюватись нічим. Екскурс у не таку вже й давню історію допомагає знайти рису жіночності, що доповнює чоловічу гідність. Це – жіноча цнота. Розумієте тепер, чому у російській мові відбулась така знакова заміна? Як філолог за освітою можу сказати: коли зникає предмет, явище, дія, слова, якими вони позначались, виходять з ужитку, або починають означати щось істотно інше, як у випадку із «чоловічою гідністю». Де і коли гідність, як якість характеру сильної статі, настільки вийшла з ужитку, що словосполучення змінило значення? Ось вам відповідь: чоловіча гідність почала атрофуватись тоді, коли жінки почали втрачати цноту.
Що характерно, більшість із тих, кого я насмілилась запитати, що таке цнота, знайшли на моє питання відповідь (як би це м’якше сказати) суто фізіологічну. Навіть, даруйте, гінекологічну. Для них цнота – це наявність у організмі дівчини того невеличкого шматочка плоті, що фізично відрізняє її від жінки. Сумно! А ще гірше те, що всі, кого я питала, супроводжували свої відповіді посмішками. Не сором’язливими. Скептичними. Я і сама, розмірковуючи над жіночою цнотою, ловлю себе на певному скепсисі. Якби не дійшла висновку, що від неї залежить чоловіча гідність, писати б не ризикнула. А, оскільки таки ризикнула, то давайте розставимо всі крапки над «ї».
Про фізичну сторону цноти говорити найпростіше, бо це всі розуміють. Ні для кого не є секретом, що цнотливе життя будується на відмовах. Перш за все, на відмові від позашлюбних зв’язків і статевих контактів до шлюбу. Розумієте тепер мій скепсис? Багато ви знаєте пар, що аж так собі відмовили? І справа навіть не в поодиноких випадках «зальотів» чи «походів наліво». Справа в тому, що масовість, відкритість цих походів і зальотів перейшла у нову якість – змінились наші переконання щодо доцільності цнотливого життя. Поступово фізична цнота, що була від початку необхідною умовою шлюбу, перейшла у розряд бажаних чеснот. («Я хотів би, щоб моя майбутня дружина була незайманою, але це – не радикально важливо») Потім – у категорію пережитків минулого. («Ну, подумаєш, не дівчина! Кого це в наш час цікавить!») А тепер навіть – у перелік речей для шлюбу не тільки небажаних, але й шкідливих. («Тебе ще й досі ніхто не схотів? А мені ти навіщо здалася!»). Для мого покоління – це здача моральних позицій, для більш молодого – логіка сучасного життя. Для їх дітей – це буде генетична інформація на рівні підсвідомості. Тоді інших засобів боротьби зі СНІДом, ніж презерватив, не залишиться. І цю боротьбу людство програє.
Відсутність душевної цноти діагностувати важче. Тут оглядом у гінеколога не відбудеш. Але один симптом таки є. Це – хтивість. Порожнечу, що з’являється у душі людини, чи у ментальному просторі суспільства з втратою цнотливості заповнює хтивість. З огляду на цей симптом, ми з вами живемо у серйозно хворому соціумі. Нас щодня атакує хтивість. У анекдотах, фільмах, моді, манерах, літературі тощо. Від неї вже неможливо відвернутись, - вона навкруги. Очі затулити неможливо, бо ризикуєш так і ходити замружившись. «У нас, - каже один мій розумний товариш, - ще тільки абортів на сцені не показували, а звідки дітки беруться і як їх роблять вже й у мультиках намалювали». Зрозумійте мене правильно, я не проти розповісти дитині, звідки беруться діти. Я не проти читати книги про любов і дивитись фільми про стосунки між чоловіком і жінкою. Я проти хтивості і всіх «культурних надбань» нею спотворених. Нещодавно дивилась жіночу телепередачу зі стилістом Ромою Мідним. Він розповідав переважно дамській аудиторії про таку пікантну деталь гардеробу, як колготки. Коли дійшло до колготок в сіточку, стиліст був категоричний: «Такі речі доцільні тільки у публічному домі». Ведуча спробувала сперечатись: «Ну, не так вже радикально! А якщо я схочу вдягнути їх куди інде?» - «Саме так радикально, - відповів знавець, - ви, звичайно, можете вдягнути це куди схочете, але повинні пам’ятати, що виглядаєте, як повія». – «Отакої! – Подумки аплодувала Ромі, - молодий чоловік може перед численною жіночою аудиторією відстояти свій авторитет стиліста і змусити себе слухати і поважати навіть у такій мізерії, як колготки. Чому ж ми, батьки, настільки втратили себе, що не можемо пояснити своїм дітям, що статеві стосунки – це не спосіб зняти напругу, не засіб для здорового існування організму і не реалізація певного роду фізичних потреб?» Що заважає шкільним вчителям говорити про це дітям, що заважає церкві на повний голос заявити це суспільству? Гадаєте, питання – риторичне? Помиляєтесь! Є на нього цілком конкретні відповіді.
Я – не матеріаліст. Тому знаю, що коріння всіх наших проблем, як фізичних, так і душевних, лежить у площині нашого духу. Саме духовне переродження дало такі нищівні результати на рівні культури, моралі і фізичного стану суспільства. Якщо уважно аналізувати перелік гріхів, можна знайти коріння всіх наших проблем. А ми не те, що втратили цей перелік, ми, нажаль, втратили саме розуміння гріха. Ми самі не хочемо знати й дітям своїм сказати боїмось, що статеве життя поза шлюбом – то гріх. А кара за гріх – смерть. І не треба думати, що, якщо ми за цей гріх негайно не померли, то й кари уникнути можна. Та я не священик у церкві, щоб карами читача лякати. Я досліджую жіноче щастя. Без розуміння, що хтивість – гріх, без каяття немає цноти. Не як фізичної складової дівочого організму, а як риси характеру справжньої жінки, створеної Богом для щасливого подружнього життя. А немає цноти, то немає й чоловічої гідності. Саме тієї якості, без якої нема по-справжньому чоловічого характеру. Чоловік, що має гідність не може існувати за рахунок жінки, не може перекладати відповідальність за сім’ю, дітей, державу на плечі жінки. Без гідності чоловіка немає повноцінної сім»ї, повноцінної держави. А чоловіча гідність не існує без жіночої цноти. Повернеться цнота – відродиться гідність. Чому саме в такому порядку? Тому що, вступати у позашлюбні стосунки, чи ні – вирішує жінка.
Так і чую ваші заперечення: все це, мовляв, теорія. А як на практиці пояснити доньці, що надивилась сучасних фільмів, реклами, наслухалась подружок, що цноту потрібно берегти? Чим аргументувати? І як розповісти про це сину, що ступив у пору статевої зрілості? Я не перестаю дякувати Богу за той день, коли я вперше відкрила Біблію! У ній є відповіді на всі життєві питання. Зараз я спробую розповісти вам це так, як розповідала своєму дорослому сину, а згодом і хрещеній доні.
Книга Буття описує безгрішний період людства буквально кількома реченнями, а все решта – розповідь про наслідки гріхопадіння. Те, як ми живемо зараз, це теж – наслідки. Вчинок перших людей призвів до того, що наше життя і земля – прокляті. Процеси старіння, смерть, хвороби, необхідність у поті чола здобувати хліб і пологи в муках, - все це наслідки прокляття. Серед них є й ще один, важливий у нашому контексті: «До чоловіка потяг твій, - каже Бог Єві, - і він пануватиме над тобою». Таким чином, панування чоловіка над жінкою – це не результат творіння, це – результат прокляття. У подружньому житті це панування набуває цілком конкретного сенсу. Саме чоловік, у поті чола здобуваючи хліб, несе відповідальність перед Богом за дружину і дітей. І цим компенсується потяг до нього жінки. Наша прив’язаність до своїх чоловіків – річ у нашому світі закономірна. Але то – у шлюбі! Залежність же виникає у момент першого статевого контакту у будь-якому випадку. Жінки реагують на це по-різному. Хтось приймає і намагається укріпитись поряд з цим чоловіком. Якщо пара не в шлюбі, відкривається сезон полювання. Не буду розповідати вам історії про те, як жінки на чоловіків полюють, таких історій навкруги – море. Наші мужчини скоро навіть фізично будуть зашуганими виглядати. Буває й інший варіант: жінка намагається позбутися некомфортної залежності, змінюючи партнерів. І таких історій вистачає. Жінка, що скуштувала залежності від чоловіка поза шлюбом, чи у невдалому шлюбі, все частіш обирає незалежність. Але треба розуміти, що кожен такий вибір – всупереч жіночій природі.
- А якщо я вступлю у шлюб, не перевіривши, чи підходжу чоловікові… ну, у ліжку, а потім виявиться, що не підходжу? - Соромлячись, запитала мене моя хрещена доня.
Я сміялась. Це ж треба так дітям голови заморочити! За піввіку життя я жодного разу не бачила, щоб двоє, що люблять і шанують один одного, не змогли у ліжку якось домовитись. А щоб перевірити, чи варто стосунки з дружніх, приязних у шлюб переводити, Господь дав нам такі чудові, трепетні речі, як обійми й поцілунки.
- Знайомся, спілкуйся, товаришуй, знаходь спільне, - радила я своїм малим, - а як почнеш про шлюб думати, обійми, поцілуй – і відразу відчуєш, твоя людина, чи ні. Якщо ж схочеш ліжком перевірити, знай, що потрапляєш під прокляття «до чоловіка потяг твій, і він пануватиме над тобою». Біда прокляття ще й в тому, що воно спотворює реальність. Людину, з якою вступив у настільки близькі стосунки, значно важче оцінювати адекватно.
Я очікувала, що мої діти почнуть сперечатись зі мною, мовляв, зараз ніхто так не живе, усі займаються сексом перед і поза шлюбом – це норма, це природно. Але – ні! Вони не сперечались. Аргументи у мене були вагомі: щастя, гідність. Всім хочеться щастя! Жіночого щастя не буває у шлюбі з чоловіком, позбавленим гідності. А гідності нема без цноти. І вихід у нас один – не грішити ні у своїх, ні у чужих ліжках.
ID:
398397
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.02.2013 14:20:50
© дата внесення змiн: 06.02.2013 07:24:17
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
Сьогодні третю частину почала 
Це дуже важлива і спільна проблема церкви, держави і сім"ї! 
