ромашка
біля стежки – я…
любов загублена твоя…
життя проя-вленого клаптик:
небесний поклик,
символічний знак…
…ти!
знаєш, як:
у безвісті і бе́змірі галактик,
де розсипаються пацьорками світи,
і кільчаться квазари і комети –
знайти
мою
блакитно-зеленаву,
якщо із космосу погляну-ти,
планету –
у миті лету…
за мить!
до мене
…і трав
панбархат-оксамит
зелений
до ніг
твоїх
всіма відливами
можливими
колоратурно заряхтить…
струмочок –
мелодійними напливами,
блискучими руладами
і трелями щасливими
ввіллє у груди пахощів…
сріблястими
завоями грайливими
розчеше говірлива течія
ен-вимірно заплутані тривоги –
і я!
смарагдовими косами плющів
твої,
омиті миром, витру ноги…
о, знаю…
аби допомогти
мене знайти – я маю
тебе
по імені назвати…
покликати
…та імені твого –
єдиного!
ніяк не пригадаю
я тут
навчилась забувати…
перлину!
імені твого – безцінну!
не можу
у земному прояві згадати…
поміж стежок
і трав земних
знайти
і як же звати
тебе, мій Друже,
а може?.. може…
яка печаль! –
на жаль…
29.01.2013
і я!
смарагдовими косами плющів
твої,
омиті миром, витру ноги…
Присутність літа, ароматів, жебоніння води створює полотно... але воно таке безмежне, рамки тісні для нього - воно стає повітрям...
Перлина імені - це форма існування думки про безцінність, інтенція така дотикова
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
який прекрасний і цікавий Ваш коментар, люба пані Окрилена!... полотно стає повітрям - отже, увесь сюжет оживає - трансформується у Життя... у життєпрояв... Перлина імені - дотикова інтенція... надзвичайно цікаво висловлено і сприйнято...
ароматно.....вишуканохудожньо.
колорит такий рідний, насичений знайомими пейзажами, звуками та відчуттями.
і ще це неймовірне почуття лету. моє волосся так і розвівається вітром , мої долоні торкаються пелюсток , ступні ніжутья в травах.
і знову злет,запаморочливі кольори космосу... краса!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
о, люба Віточко, Ви провідчули уже той близький момент майбутнього, коли вона пригадає і назве по Імені того, хто щукає її... і все буде саме так прекрасно, як Ви побачили у чистій уяві Вашій... вважаймо, що Ви дописали щасливий фінал цій драмі...
знаєш, як:
у безвісті і бе́змірі галактик,
де розсипаються пацьорками світи,
і кільчаться квазари і комети –
знайти
мою
блакитно-зеленаву,
якщо із космосу погляну-ти,
планету –
у миті лету…- Прекрасно!Це наче розмова з Богом...Так мені уявилося чомусь...І кольори такі - смарагдові, налиті сонячним світлом...І та білосніжна ромашка із жовтою серцевинкою, що тягнеться до неба...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
просто ідеальна ілюстрація, Наталю... саме так! символ небесний на землі - символ Сонця... відчуває свою спорідненість і випромінює сигнал - я тут! тут! тільки не може пригадати Імені... коду... її знайдуть, свого часу - бо шукають у безмірі галактик - зв"язок сердечний ніколи не переривається...
розмова з Богом - цілком можливо... високосвітло відчули Ви значення, яке витає за словами і образами... дякую Вам, любий Одуванчику...