Цінуймо час, в якому ми живем,
І ліс, і поле, цю маленьку річку,
І ту дорогу по якій ідем.
І не ламаймо лісову смерічку.
І не топчімся в лузі по квітках,
Бо їм так боляче, коли стають на груди.
Вони шепочуть: – В наших пелюстках
Нектар здоров’я, то ж лікуйтесь, люди!
І не рубаймо для наживи ліс,
Бо гроші ці обернуться сльозою.
В природі не буває пустоти –
То ж і залила все кругом водою.
Людей цінуймо зовсім не знайомих
І тих хто поруч, за одним столом,
І шапка з голови тобі не впаде,
Як при вітанні вклонишся чолом.
І пам’ятаймо істину просту,
Вона записана в пророчій книзі:
Порожній колос пнеться догори,
Важкий з зерном – він хилиться донизу.
Не ображаймось, коли лиє дощ,
І на жару не нарікаймо люди.
Подумаймо – це кінчиться також,
І пам’ятаймо – вічно так не буде.
Шануй батьків, люби свою родину,
Коханий погляд лагідних очей,
Щоби колись, в важку тобі хвилину
Ти міг схилитись на чиєсь плече.
