Я звикла повертатись додому одна, з музикою в навушниках і шаленими думками в голові, але сьогодні доля подарувала мені супутника. Він йшов біля мене на протязі всього шляху. Найкрасивіший у світі кароокий брюнет. Ми йшли і мовчали. Посміхались. Я навіть не дізналась, як його звати. Це була найкраща тиша за все моє життя. Здавалось, що зараз є тільки ми і нікого більше. Він провів мене на зупинку, дочекався зі мною маршрутку і навіть коли я вже їхала в ній він все ще стояв, стояв, аж доки машина не звернула і я вже не бачила його з вікна. Я впевнена, що більше не зустріну ні його, ні когось схожого... Він такий один у всьому всесвіті, він найкращий. Я не забуду ніколи ті хвилини тиші, коли я бачила тільки його очі.
Він... це пес, який зустрів мене зі школи...
Вірне , чисте кохання, не заражене пошлятиною , десь поділося в світі , ніхто не знайде його. Я читав таку фразу: переспати один з одним це не проблема, а квіти подарувати це вже не легко.
Рижа* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
. Ну друзям видніше. 
