одгортаю сніг, одкидаю:
обійстя – як хмара біла…
лапки зігріти,
на комині всіла
зима…
зви́сока поглядає:
за мною
спостерігає…
біла мана́
із комина:
«…стежки вистеляєш…
на когось, либонь, чекаєш?..»
ану -
за годину
проз шибку
вигля-ну –
від стежок моїх
сліду нема…
ревнива зима:
скрізь
рівненько завія-но
білим
лапатим сном…
удвох:
я – поглядом у вікні,
зима – на комині,
у теплі…
у -
від соснового жару -
струме-ні…
наче ми –
ідеально закоха-ні,
і на острові
білому
усамітнені…
у безгомінні…
задумливо і замріяно…
ані духу людського нема:
на білому острові – двоє нас:
я
і кохана моя
зима…
10.12.2012
Страшенно білий сум... гарячий смуток.
На самоті з зимою... чи ж кохання?..
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
чи кохання? думаю, так... у значенні: плекати що-небудь, ходити коло чогось, старанно доглядати... затишок внутрішній і комфорт, відсутність напруги і присутність радості і захоплення - просто красотою, тишею... лагідністю снігу - невагомістю - романтикою... так, пане Олександре, я думаю, у нас із зимою... взаємна симпатія глибока... гармонія...
дякую Вам з приємністю, що зайшли, побули на острові нашому білому... зима старанно зальодовує і розшиває інеєм Ваші сліди...
"...Смуга настала білого смутку,
рівна можливість втрати й здобутку..."
О, яка ж добропорядна Зима на Вашому комені лапки змерзлі гріє...Володарка снів наших білих...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Володарка снів наших білих... -- мммм.... це вже початок, пане Василю! перша фраза... гарно сказали про зиму... справді ж - володарка білих снів... красива... холодно красива... може, красива досконало і точно... яле це красота - навіть у холоді... то тільки ми сприймаєму холод, як небезпеку чи неприємність... бо мерзнемо... от якби комфортний температурний діапазон був у нас ширшим - від мінус 20, скажіло і до плюс 30 - мабуть, ми не асоціювали б зиму зі смертю... хто зна... зима- красива... дякую Вам, пане Василю, за такий ліричний коментар...
один на один з зимою...
картинка ніби така вимальовується.
Але то тільки ілюзія, на самому початку є ниточка, за яку хапаєшся і вона виводить на стежку, стежка перетворюється на тракт, а потім розростається до маштабів, любові, ніжності, затишку...
Самотність - ні! спокій! самодостатність, або навіть самовдоволеність!, бо не віє тут самотою,бо вам з зимою весь світ милий - ось, що я бачу. теплі обійми.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
теплі обійми з холодною зимою - і це справді так... дякую Вам, Віточко... якщо людині затишно всередині себе, то зима "стелить лагідно"... Ви все прочитали за рядками... це не самотність, ні... це "удвох із собою..." і з усім світом удвох... і спокійно, і цікаво... поза пристрастями - чиста любов...)))
лапки зігріти,
на комині всіла
зима…-так і уявилася на комині у пасмах теплого диму...Який чудовий образ! Щиро усміхнули! Чудовий у Вас тандем із зимою - такі обоє милі,кожна по-своєму! Так біло на душі від Вашого вірша,такі блискітки снігові купаються в променях... Гарно!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталочко, Ви мені трішки підказали - не до "видимості" наведену "картинку"... бо я бачу, як "зима гріє лапки" у теплому струмені сосновому - коли дрова перегоріли, а ще жар і пічці, а Ви - пасма диму, отже - я спробувала "уточнитися", рядочок там змінила... дякую Вам за підказку, бо в диму грітися зимі було б не дуже затишно...
дякую за прекрасний коментар - такий... поетичний і красивий... і "малюночок"... просто чудовий...