Лапатий сніг засипав ненароком
Все навкруги: і вулицю, і дім…
Ти по подвір’ю йдеш рипучим кроком,
З рум’янцем на обличчі… на блідім…
Сніжинки тануть на пухнастих віях,
Та ж посмішка блукає на вустах…
Лиш діти… ті, що народились в мріях,
Десь заблукали в неосяжних снах…
Якби ж вернути можна було диво,
Дитинства кольорові милі сни…
І бачити Тебе завжди щасливу
Й все розпочати з першої весни.
Дивитись кожен день у ніжні очі
І любуватись на твою Красу…
Тобою милуватися щоночі
І пити ніжну з твоїх вуст росу…
На жаль, нема повернення в минуле;
Воно – омана юного життя…
Літа у Осінь швидко повернули…
Відгомоніли, мов серцебиття…
І щось до горла тупо підступає,
І на душі щемить незносний біль…
І мов відлуння ніжне долинає
Мелодія нездійснених весіль…
...щось Ваш вірш мене розчулив, нагадало мені російську класику... знову повторюсь, але у Вас надзвичайно красива українська лірика, так чуттєво, гарно, мелодійно ...
Юрій Цюрик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...щось Ваш вірш мене розчулив, нагадало мені російську класику... знову повторюсь, але у Вас надзвичайно красива українська лірика, так чуттєво, гарно, мелодійно ... 
