Я божеволію від тебе
Німіють пальці, це мороз
Твоє ім’я, як той молебень,
Як вбивця-розум-передоз
Твої думки сплелись з моїми
І десь, колись такі як ми
Словами вірності п’янкими
Від світу зможуть утікти
Три крапки після воз’єднання
Дві долі злилися в одну
Чи божевілля!
Чи кохання!
Ніяк!
Я не збагну…
Твої думки сплелись з моїми
І десь, колись такі як ми
Словами вірності п’янкими
Від світу зможуть утікти...
любий пане Морський Леве, із двох, "запропонованих" Вами у фіналі Твору, варіантів - божевілля чи кохання - ось ця, процитована мною строфа, доводить - це... щось одне із двох...
прекрасний вірш, ніби все так природно-просто Ви кажете, а значення і смисл - високі і глибокі водночас, спокійно-мудрі і відкрито щирі... це - Поезія... тут - гармонія...
тут той щасливий момент, коли те "що хотіло сказатися" і те "що і як сказалося" - співпали і "затікало" весело, бо ожило... отаке враження - прекрасне...
морський лев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не можу приховати, що люблю читати Ваші коментарі. Безмежно радий що Вам подобаються мої вірші, ну і цей звичайно! А якщо чесно то дуже хочеться самому побачити свій вірш з боку читача, мабуть це не можливо самому, але Ви мабуть даєте 100% оцінку віршеві яку б я дав її собі сам. Дякую Вам за це
Фатально...А що це за такий цікавий квадратик у слові "воз'єднання"? 
