Це наш з тобою листопад -
Зів'яле листя замість квітів
Й без теплих лагідних привітів
Ранки. Вже не вернемося назад.
Це наш з тобою падолист
Умив лице моє водою,
Умішаною зі сльозою
Гіркоти. Ти був. А залишився вітру свист.
Це нашого кохання осінь
Зриває почуття, як листя,
І крутить ними. Та обійстя
Пусте. Не повернешся ти.
І знову холод,
І невтамований чуттєвий голод,
Й дзвінка душевна порожнеча.
Пішов. Та не вдалася з серця мого втеча.
"І знову холод, І невтамований чуттєвий голод, Й дзвінка душевна порожнеча."- зрозуміло так і близько... Мені сподобався ваш вірш своєю чуттєвою відвертістю!
Тетяна Весняна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Христино, дякую Вам за розуміння та інтерес до моїх віршів! Було дуже приємно прочитати Ваш коментар!
Така печаль, Танечка! Читаю - а ніби це зі мною сталося, так гірко
Тетяна Весняна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ліночко, дякую за співзвучність з моїми почуттями. Хай такі переживання у тебе викликають лише вірші. Бажаю тобі тільки щастя на твоєму життєвому шляху!