Сьогодні особливий день для людей, які в далекому 2004 році сиділи в казематах кучмістського режиму і, немов раби, не могли підняти голови та гордо сказати всьому світові "Я Українець!".
Тоді Україна була сірою масою, люди були зневірені і перелякані, боячись "начальства до срачки". Держава успішно котилася в економічну стагнацію та політичну ізоляцію. Це були насправді часи, які психологічно тиснули на кожного посполитого громадянина, на кожного підприємця, селянина, студента, вчителя, викладача, держслужбовця... В цей час не можна було навіть думати, що щось можна зробити, піднятися з колін. Всі трималися за течією, яка зносила життя кожного у чорну прірву, не давала жити і розвиватися особистості, робила рабами ситуації та долі.
Після початку Помаранчевої революції багато що змінилося, люди стали іншими і більш рішучими, адже вони побачили, що можна щось зробити і що акціями протесту можна чогось досягти. Але тодішня "новоспечена" влада, на жаль, не змогла утримати тої перемоги, який подарував їй Український Народ, пересварилася і навіть з легкістю передала всі важелі управління державою. З болем в душі можу константувати факт повернення до 90-х років бандитських розбірок - стало гірше жити, ніж за часів кучмізму.
Проте мені, як учаснику та співорганізатору цієї грандіозної події, не шкода часу, коли сімнадцяти- та вісімнадцятилітнім хлопцем мені прийшлося змагатися в акціях "Що таке кучмізм?", "Кучмізм - це...", сидіти в камерах тимчасового утримання та мерзнути підчас Помаранчевої Революції, бо це було потрібне в цю добу для українського народу, це продовжило існування нашої вільної свідомості, збудило в нас волю боротьби за краще майбутнє, відвернуло на п’ять років бандитське управління теперішнього президента. Якщо б такий момент повторився, я б без вагань долучився до цього Великого Звершення - Помаранчевої Революції.
Тому я радий, що можу з гордістю розказувати про ці часи своїм дітям та внукам, а політики нехай НАРЕШТІ проаналізують свої помилки, бо історія їх просто не переносить - вона безжально карає.
Слава Україні!
Героям слава!
http://yaremkoandriy.blogspot.com/2012/11/blog-post_22.html
Правильно, це День свободи, день віри у наші громадянські можливості, а не день носталігії за якимось політичними силами, політики приходять і йдуть, а лишається те, що дійсно має значення: людська воля, сила і віра
Андрій Яремко-Ярий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно написано, поважаю тебе за цю позицію, слова справжнього патріота, більше б таких людей
Андрій Яремко-Ярий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Лілеє! Справді людей, які наважились піти із помаранчевою стрічкою в День Свободи було мало, а всі дивилися на мене як на хворого. Але мені байдуже - головне те, заради чого людина бореться.
Це потім, коли матиму сімю, буде зовсім інакше 
