падає лист
людопадом
тридцять другим
тридцять третім
градом
і хай екватор твій посивіє
і хай прийдеш до причастя в білому
генОцид (цить!) вже є
генотипом осені
у рамці терново зміреній
аптечно стерильний місяць
запрошує в гості інфарктну лампадку
щорічно
о шістнадцятій
і до світанку
і плаче місто скреготом та криком
десь дзвін скубе готичну тишину
нас ще лякають епідемією грипу
а там
лікують голодом весну
сумна фата побитих комарів
цілує скло вдовиних вікон
сортую душі…
великі та малі
голодні
висохлі
усіх за віком…
бадилля - замість колосків!
нестача крові у власних венах
мою молитву ти переступив
вбиваєш цвях у двері неба
ерозія розгніваних століть
змиває з себе сім мільйонів люду
і мати
край
дороги
ще
стоїть
примарою
припухлою
без бруду
падає лист
людопадом
тихо
на груди
градом
Сильно.Проникливо та відверто.
Прочитавши Ваш вірш,відчулось бажання помсти тим хто скоїв той злочин.І у цьому разі хотілось,щоб євангельська теза "мстити буду я"спрацювала.
