Ласкаві зорі падають у трави
серед німої тиші на землі,
немає в них ані гучної слави,
не боряться за правду в вишині.
Лише природа їхня сокровенна
у невблаганності життєвого шляху
світити в небі й радувать натхненням,
ховати сльози крізь печаль лиху.
Вони холодні і такі далекі
мовчать, лиш ніжним світлом мерехтять,
напевне хочуть приховати кривди,
що в світі злому все чомусь кричать.
Прекрасна мить довірливого щастя,
але оця дорога непроста
веде не у любові добру казку,
а в підступи обману, в холод зла.
Знов світ вдягає свою вічну маску
в якому ревно й зовсім неспроста
все змінюють неправедні бажання
й гріхами повниться ця чаша до кінця.
Та люди не жалкують сил на кривди
і сховують всю мудрість до пори
в якому будуть зовсім непотрібні
яскравої веселки кольори.
Лиш зорі тихо світяться на небі
й тисячоліттями ще будуть так сіять,
приховують печалі та напевне
іще не довго їм отак мовчать.
Рукою віри й ласкою святою
Господь розсудить кожного із нас,
щоб не забули ми про світлу повість,
яку складають зорі повсякчас.
