Уже інші часи та у серці живуть знову ті ж.
Не приносить натхнення світла думка минулого літа,
Коли ранком холодним бігла я по траві босоніж,
А вдень дощ розсипав свої краплі із дивного сита.
Дощ був ліпший мій друг, він змивав із собою весь сум.
У чужих почуттях ми ж знаходили часто вже наші
І ось цих помагав ненадовго позбутися дум.
Я любила - весь час,та проблеми що далі, то кращі.
Літній дощ веселив, сумувати зі мною не міг.
Трохи й я веселилась, на образи гіркі не зважала
На холодному ліжку він зі мною в обіймах лиш ліг.
Я за щирість просту , мабуть, завжди його поважала.
Навіть в час мій із сліз не покинув він дико мене.
Я у ньому знайшла те, що в людях так довго шукала
Він є завжди зі мною, ну а інше… а інше мине,
То само воно йшло, то я швидко від всього тікала.
Я любила цей дощ, знаю я мене теж він любив
Позичала у спеку в нього краплю пиття, і в тривозі
Дуже часто мене сильним ливнем жорстоко так бив,
Та лишились іти по одній ми життєвій дорозі……..
